Я просто хочу вибачитися.Перед усіма, хто сьогодні бачив мене на місцях «прильотів», і з ким я не встиг нормально поспілкуватися чи бодай просто вислухати. Я відчуваю провину, бо не можу приділити увагу кожному та кожній, хто зіткнувся з бідою……Але, користуючись нагодою, хочу передати декілька вітань.Інзі, вчительці та колишній «оперній співачці», котра просила відкрити паркінг. Олександру, що мешкає в квартирі, куди надвечір поцілив ворожий дрон, і який дивом вцілів, бо пішов лікувати зуби. І ще одному пану Олександру, котрий серед гудіння важкої техніки просив допомогти синові влаштуватися на роботу. Завтра з Вашим Олексієм уже зустрінуться.…Мені відверто шкода, що я теж…звичайна людина. Складна, вперта, із запеклим норовом й іноді непотрібно матюклива.Але – людина. У якої також є межа можливостей. Бо я, як і ви, уже пʼятий рік не сплю ночами. Бо біля мого будинку теж падав шахед. Бо я все ж продовжую тягти свого возика з купою відповідальності та всього того божевілля, яке Дніпро змушений переживати в цій війні. …І навіть не знаю, звідки в мене на це ще є сили. Тож пробачте мені. І не бійтеся підходити, сталеві люди сталевого Міста.Щоб просто підтримати одне одного. Словом чи, як хочете, навіть обіймами.