«Ви здивуєтеся, наскільки кримчани мотивовані й потрібні Україні» — 20-річна Поліна, яка 10 років готувала втечу з окупації та готується йти до військаКоли Росія захоплювала Крим під прикриттям «зелених чоловічків», Поліні було дев’ять. Вік, у якому зазвичай сперечаються через мультики, а не через державні кордони. Але саме тоді вона вперше чітко сформулювала для себе просте питання, яке не дає їй спокою й через десять років: «Що російська техніка забула в нашому українському Криму?»За ці десять років Крим став ще більш закритим, репресивним і чужим. А Поліна — навпаки. Вона зберегла українську мову, відкриту позицію і впертість, яка врешті змусила її зробити те, на що держава досі не навчилася реагувати системно: самостійно повертатися додому.20-річна кримчанка їхала до України через три країни — з протермінованим російським паспортом і лише українським свідоцтвом про народження. Спершу — до Казахстану, де попросила політичного притулку. Далі — місяці очікування, дзвінків і відписок від українського консульства, проблеми з архівами і фрази, в яких радять «розраховувати на себе». Зрештою — допомога волонтерів, військових і кілька днів, коли все вирішувалося швидше, ніж за попередні місяці.«Я була на межі сліз. Я поверталася в Україну. Мені було байдуже, що буде далі — ракети над головою, хай хоч танк переді мною стане — я не відійду. Я дуже цього хочу», — згадує Поліна момент, коли тримала в руках посвідчення на повернення. Сьогодні вона в Києві. Чекає на українські документи, шукає роботу і планує йти до війська. «Я хочу, щоб ми повернули все своє. Від вкрадених картин, до вкраденого золота, до вкраденого життя, до вкрадених територій. Я хочу, щоб усе, що у нас колись забрала Росія, ми нарешті змогли повернути», — говорить вона. Поліна переконує: у Криму залишається молодь, яка чекає Україну, але не має механізмів повернення. І поки держава розкачується, ці люди або виїжджають самі, або зникають у сірій зоні без документів і перспектив.«Це дуже важливий ресурс насправді, бо ми змотивовані. Ми реально хочемо повернутися до України. Ми хочемо бачити свої території кримськими. Ми хочемо бачити себе українцями. Але ми просто не можемо отримати елементарно паспортів. Я вважаю, що нам потрібно звертати на це увагу, потрібно робити більше, а далі ви здивуєтеся, наскільки ці люди виявляться потрібними і мотивованими, щоб зробити щось для цієї країни», — каже Поліна. Читати інтерв'ю:https://myrotvorets.news/vy-zdyvuietesia-naskilky-krymchany-mo/