Один із найцікавіших мотивів української демонології пов’язаний із уявленням про те, що заложний покійник продовжує вести майже людське життя. В оповідях про повішених трапляється сюжет, у якому померлий чоловік одружується після смерті й запрошує на своє весілля живого товариша. Той справді вирушає туди, бачить весілля, а потім повертається назад живим і здоровим.

🌫️

У слов’янській традиції 🌫️ уявлення про повішених тісно пов’язані зі ставленням до самогубства як до найтяжчого порушення релігійного та морального порядку. Самогубство сприймається як тяжкий гріх, за який людина має понести покарання не лише після смерті, а й у земному житті. Причину такого вчинку іноді пов’язували з гріхами предків. У деяких повір’ях вважалося, що людина може розплачуватися власним життям за злочини батька чи діда – наприклад, за привласнення чужого майна або за прокляття, яке колись накликала на родину чиясь провина. У такому разі говорили, що до людини дійшло старе прокляття або що вона понесла "Божу кару". Водночас самогубець міг розглядатися не лише як винуватець власної смерті. У народних поясненнях значну роль відігравало втручання нечистої сили: вважалося, що людина могла накинути на себе петлю за її намовлянням або навіть за безпосереднього сприяння диявола.⏺Вважалося, що дитина, яка ⏺народилася з пуповиною, ⏺обвитою навколо шиї, у ⏺майбутньому може стати ⏺повішеним.

🤩🤩

Як і утопленики, повішені 🤩🤩 пов’язувалися з 🤩🤩 несприятливими погодними явищами, передусім із посухою. У деяких слов’янських уявленнях посуха могла бути покаранням за смерть повішеного або наслідком його неправильного поховання. Особливо небезпечним вважалося поховати таку людину на звичайному кладовищі. Якщо після цього наставала посуха, у деяких місцевостях вдавалися до таких дій: надмогильний хрест виривали та переносили, покійника перепоховували в іншому місці, могилу поливали водою. Якщо повішеного ховали в канаві, за кладовищенською огорожею або на роздоріжжі, могилу також могли поливати, сподіваючись у такий спосіб повернути вологу землі. У найрадикальніших варіантах могилу розкопували й виливали в неї кілька бочок води. Трапляється навіть мотив вилучення тіла та викидання його у ставок.

🤩🤩🤩🤩

До поховання 🤩🤩🤩🤩 утоплеників і повішених ставилися особливо обережно. Їх намагалися не ховати серед звичайних померлих, а могли ховати за межами кладовища – біля доріг, на перехрестях, у лісі, полі, канавах, біля кладовищенської огорожі або в інших місцях, що перебували поза освяченим простором. Вважалося, що такий померлий не повинен змішуватися зі звичайними покійниками, а його поховання на кладовищі може призвести до несприятливих наслідків для всієї громади, оскільки сама земля не приймала таких мерців.