Після повернення до Києва я передусім зайнялася не кухнею і не безкінечним розпакуванням рюкзаків. Першим у новій квартирі з’явився вівтар Велесу.Напевно, для багатьох дім починається з меблів, коробок і звичної побутової метушні. Для мене ж важливо спершу окреслити місце сили – простір, де можна зупинитися, перевести подих і подякувати своїм рідним богам за захист і підтримку.Дуже хочу додати до нового вівтаря колосся пшениці – як знак достатку, родючості та нерозривного зв’язку людини із землею. А ще незабаром мають приїхати роги сарни – подарунок, якого я з особливим нетерпінням чекаю. Мені здається, вони принесуть із собою ту саму частинку лісу, шелест вітру в кронах і особливу атмосферу дикої природи, яка завжди була мені близькою за духом.При цьому я люблю спостерігати, як вівтар поступово складається сам собою. Не за один день і не за заздалегідь складеним списком, а через знахідки, подорожі, випадкові зустрічі й речі, які ніби самі просяться зайняти своє місце. Вівтар ніби зростає разом зі своїм господарем, змінюється разом із ним і з часом стає не просто зібранням символів, а віддзеркаленням пройденого життєвого й магічного шляху.