Військово ТЦК якого побили ломом ухилянти - пройшов бойовий шлях.Солдат із позивним «Хрест» — це не вигаданий образ і не «кабінетний тцкшник». Це бойовий кулеметник, який пройшов Бахмут, Кліщіївку, Курахове, Нью-Йорк і Торецьк. Він тримав оборону, ходив у контратаки, у критичних моментах брав командування на себе. Має орден «За мужність» III ступеня, медалі та відзнаки. Після поранення внаслідок удару ворожого дрона — коли витягував побратимів із палаючої машини та забезпечував евакуацію загиблих — його, як обмежено придатного, перевели на службу в ТЦК.І саме тут починається те, про що воліють мовчати. Суспільство навмисно знецінює бойових військових, яких після фронту й поранень переводять у ТЦК. Їх виставляють «карателями», «ухилянтами в погонах», зручним ворогом для тих, хто роками шукає виправдання власному небажанню служити. Так легше — стерти фронтове минуле, викреслити Бахмут і Торецьк, зробити вигляд, що перед тобою не воїн, а безликий персонаж для ненависті.24 грудня на заході України, під час виконання заходів мобілізаційного оповіщення, «Хрест» отримав тяжкі травми. Не від росіян. Не на передовій. Його жорстоко побили ломом люди мобілізаційного віку. Поранений фронтовик, який пережив артобстріли, дрони й контузії, став жертвою агресії у власному тилу.І тут варто називати речі своїми іменами. Ті, хто нападає на військових ТЦК і свідомо ухиляється від мобілізації, — це по суті ждуни. Їм байдуже, якою буде мова, культура чи прапор над будівлями. У разі окупації такі люди першими вийдуть «зустрічати визволителів», охоче служитимуть окупаційній адміністрації та без вагань здаватимуть своїх же знайомих і друзів — тих, хто має патріотичні погляди або не прийме нову «владу».Це вже не просто побутовий інцидент. Це прямий наслідок роками розкручуваної ненависті до ТЦК, у яку свідомо підмішують брехню й узагальнення. Коли в уяві стирають різницю між чиновником і солдатом, який пройшов пекло війни, — рука піднімається легко. Бо перед очима вже не людина з орденом і шрамами, а «образ ворога», зручний для самовиправдання.Найгірше в цій історії навіть не лом і не тяжкі травми. Найгірше — готовність частини суспільства аплодувати або мовчки погоджуватися. Бо визнати правду означає подивитися в дзеркало й відповісти на незручне питання: чому поранений фронтовик продовжує служити, а хтось шукає ворога не там, де він насправді є.Знецінюючи таких, як «Хрест», суспільство не «бореться з ТЦК». Воно б’є по власній армії — і працює на користь ворога, навіть якщо не хоче цього визнавати.