Практика ~ Фабрічевой ☘️

Так друзі, рік 2024 був емоційно важким. Навіть осіб доволі стійких, психологічно та фізично, штормило, качало, розхитувало на невротичних гойдалках. І це потрібно визнати – за для того, щоб зрозуміти, що з вами все ОК, і реакції ваші нормальні, ба більше – ви справляєтесь у ненормальних обставинах цього буремного життя, адаптуєтесь та інтегруєте нових досвід, поєднуючи його з вашим індивідуальним досвідом з минулого. Тож, я залишуся при своїй думці - Ви неймовірні!а для того, щоб ви це згадали, прийняли та привласнили собі саме таке ставлення, залишу вам питання (ну а як це, без передноворічних завдань від психолога?!) 🤓Отже, 1. оберіть відрізок часу (увесь рік / кілька місяців/можна два-три тижня) 2. подумайте про події, які ви пережили за цей період 3. визначте, які риси ви задіяли під час цих подій: • Як і коли ви проявили рішучість? • Як і коли ви виявили силу волі продовжувати боротьбу, і, зрештою, це призвело до успіху? • Як і коли ваша віра допомогла вам [зокрема віра у себе і тих, хто підтримував вас]? • Як і коли ви проявили сміливість? • Як і коли ви взяли на себе відповідальність за вдоволення своїх потреб (включаючи потребу у безпеці)? • Як і коли ви проявили креативність?• ️Як і коли ви проявили стійкість? • Як і коли ви дослухалися своєї інтуїції? • Як і коли вам вдалося зберегти хоч трохи оптимізму? • Як і коли ви змогли задіяти фізичну силу? • Як і коли ви проявили співчуття? • Як і коли ви підтримали інших людей [на якому рівні: емоційно, фізично, фінансово - словом/ ділом]*вправу краще робити - письмово у своєму блокноті ....Тримаємо зв’язки і до зустрічі у 2025 році

▫️ Як би ви відреагували на наказ завдати удар стумом іншій людині? Відмовилися б? А якщо така вимога надійшла б від авторитетної людини, яка наполягає, що це слід зробити заради вищого блага?▫️ Що б ви зробили, отримавши владу над іншими людьми? Наскільки далеко ви змогли б зайти? Чи підкоряться ті, хто зіштовхнеться з вашою владою, або ж вирішать повстати?Більшость із нас вважає, що не підкорилися б авторитету, залишилися порядними людьми і навряд чи зловживали б владою настільки, щоб переступити межі моралі цивілізованого суспільства.Однак, я б не хотіла перевіряти. Ба більше, це зробив американський психолог Стенлі Мілгрем влітку 1961 року, через три місяці після суду в Єрусалимі над відомим нацистом Адольфом Айхманом (завідувач відділу гестапо IV-B-4, який відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання»).▫️Син єврейських іммігрантів Стенлі Мілгрем, народжений у США, усвідомлював, що якби його батьки не залишили Прагу, він міг би стати однією з жертв нацистського режиму. Він прагнув з'ясувати, чи дійсно Ейхман та його послідовники лише виконували накази, як часто зазначалося. Мілгрем провів низку досліджень, щоб з'ясувати, чи можуть звичайні люди заподіювати біль іншим, якщо їм це прикаже авторитетна постать. Експеримент "вчитель-учень" продемонстрував чіткі межі підпорядкування авторитету, з нього розпочався науковий погляд на владу та мораль.▫️Десять років потому, у серпні 1971 року, професор психології Філіп Зімбардо здійснив власний експеримент у Стенфордському університеті в Каліфорнії. У підвалі факультету психології облаштували імпровізовану в'язницю, для участі в якій із 75 студентів-добровольців обрали 20 молодих чоловіків (що на перший погляд відрізнялися високим рівнем моралі). Їм навмання призначили ролі ув'язнених та охоронців. Експеримент планували провести протягом двох тижнів, пропонуючи учасникам $15 за участь.Заради справедливості, зазначу: обидва експерименти були піддані критиці за їхню неетичність. ▫️Під час дослідження Мілгрема учасники не знали справжньої мети експерименту й були введені в оману щодо своїх ролей. Багато хто відчував значний стрес і тривогу, вважаючи, що завдає шкоди іншій людині. Через обман учасники не могли дати усвідомлену згоду на участь.▫️У Стенфордському тюремному експерименті взагалі все пішло шкереберть: учасники не були повністю поінформовані про можливі ризики; ті, хто виконував роль "охоронців", проявляли жорстокість до "ув'язнених". Це викликало сильний стрес і призвело до травматичного досвіду. Експеримент, запланований на два тижні, було зупинено через шість днів через негативні зміни в поведінці учасників. Сам Зімбардо виконував подвійну роль керівника експерименту та начальника імпровізованої в'язниці, що ускладнило своєчасне втручання.Але, як ні крути ми отримали найнесподіваніший експеримент, який досі вивчають на курсах з психології, досліджучи та обговорюючи ефект Люцифера - коли хороші люди стають лиходіями.* Доктор Філіп Зімбардо пішов з життя 14 жовтня 2024 року у своєму будинку в Сан-Франциско у віці 91 року.

33 🇺🇦 тридцять три ріки Незалежності 33 рік повернення своєї історії, своїх цінностей, своєї віри та гідності. Шлях з токсичних стосунків, виявився не таким простим, як хотілося і розлучитися з тираном не завжди дорівнює легко й назавжди з ним попрощатися. Але, сьогодні точно не про них  - сьогодні про Нас - про життя, натхнення, волю до перемоги та надбання перемоги, про славу героям та віру у сьогодення та майбутнє Ми  - Ураїнці - крок за кроком вчимося розуміти що таке нація, що таке своя країна та що є бути вільним (незалежним)Ми живі, ми тримаємось та підтримуємо, ми справляємось і справимось Ми все зможемо як найкраще  - я в це вірюТож, бажаю нашій Вкраїні (а з нею і кожному, кожній з нас - бо країна це МИ)💛 надійних партнерів, щирих серцем побратимів, вірних подруг, хоробрих захисників, моторних захисниць, мудрого та дбайливого ставлення до твоїх безмежних ресурсів і шаленого потенціалу💙 мирного неба, теплого сонця, достатньо дощу, щоб вродило в садах та полях, яскравих пісень, нових відкриттів, інновацій, проектів - собі та іншим на користь, щедрого лану та багатого столу Нехай люди, що живуть на нашій родючий землі, прокидаючись кожного ранку відчували гордість та непомірне щастя,  тому що вони тут - в Україні 🇺🇦 З днем Незалежності, рідна, Слава Тобі,  Слава Україні!....Вічна пам'ять та шана Героям [захисникам та захисницям], що поклали своє життя за захист кордонів та право бути собою на своїй ЗЕМЛІ

Є у мене давня метафора про життєвий сценарій, точніше про дезадаптивні процеси та захисти.Ця підсвідома конструкція нагадує мені старий велосипед 60-х років. Важкий, з високою горизонтальною рамою, на який можна залізти лише за допомогою бордюру, пенька чи будь-якого іншого предмета, що додає трохи зросту. Якщо ж твій зріст нижче 1.40 см, це було особливо важко. А хто хоч раз бився об залізну раму, не забуде це "задоволення". Незалежно від того, хлопчик ти чи дівчинка – це завжди боляче.Але, попри всі ці перепони, велосипед їхав і допомагав дістатися з пункту А до пункту Б значно швидше, ніж пішки. Раму можна було обмотати вафельним рушником, щоб не було так боляче, сидіння зробити м’якшим за допомогою паралону. Іноді можна було мінятися з другом та кататися на іншому, більш комфортному велосипеді, у того сидіння теж було незручним, проте рама йшла інакше - дугоюІ ось, ти колесиш на своєму старому велосипеді, оббитому паралоном, досліджуючи простори. Так, незручно, місцями боляче, але ти справляєшся.І тут тобі пропонують альтернативу – Kawasaki Krunch: сталева рама, передні і задні гальма, персоналізоване сідло, захисні накладки, регулювання керма за висотою та нахилом тощо.Ти дивишся на той Kawasaki і розумієш – wow! Сідаєш "у сідло", їдеш кілька кіл, але чогось бракує.Хоч головою зрозуміло, що він кращий і комфортніший, у глибині душі виникає ностальгія: чи то за рамою, що лишала синці, чи то за паралоном, що з’їжджав раз по раз, чи то за напругою в ногах, коли крутив педалі, не сідаючи."Треба подумати," – кажеш ти і повільно йдеш до рідного, звичного велосипеда. “Та що тут думати?” – гукатимуть тобі, – “звісно, новий варіант кращий.”Але ти сумніваєшся: нове і незвичне насторожує, а для "дідка" все є в гаражі.Так і життєвий сценарій разом з його дезадаптивними захистами: він тисне і тре, але рідний та зрозумілий в управлінні. І навіть усвідомлюючи, що нові моделі поведінки кращі й комфортніші, людина не завжди поспішає виходити зі старих шаблонів, або робить це не так швидко, як у кіно.

Силою наданою мені інтернетом і у відповідь на черговий надісланий мені уривок де біглий полковник розмірковує про "хорошу ідею" створення СРСР архетип "советского школьника" і щасливе дитинство.Дозвольте, в мені також живе архетип "советской школьницы", народилась я у 1980 році, коли олімпійський мішка летів над Києвом, а мій пубертат випав точняк на розвал СРСР, проте, втілення ідеї його створення, на мою думку - була повним гумном І справа не лише у різних дитинствах, бо пан А, як син військового трохи пожив у ФРН, а я – ні. Справа у фактах.📍Комуністична ідеологія в СРСР розглядала людину не як ціль, а як засіб досягнення "світлого майбутнього". Тому їх не бентежило, що тисячі життів покладали задля чергового "великого будівництва" на кшталт Біломоро-Балтійського каналу.📍"Нам предстоит еще завоевать пять шестых земной суши, чтобы во всем мире был СССР", – заявляв у 1924 році голова Григорій Зіновьев. Ключове - завоевать, а не свобода вибору?📍"Радянська людина", яку пропаганда зображувала морально вищою від інших, часто починала красти та брати хабарі, вважаючи таку поведінку виправданою. Унаслідувачи гребуть унітази, пральні машинки… чи не?📍Представники радянської еліти були першими, хто привласнював "загальнонародне" надбання. Спадковість, девіантні патерни, звичка?📍Гонитва "гомо совєтікус" за західними речами підривала авторитет соціалізму більше, ніж західна пропаганда. Дефіцит – важке ярмо "гарної ідеї".А ще, класики советіко-комуністичної ідеології, Ленін і Сталін та інші, скептично ставились до загальнолюдських норм моралі. Вони вважали моральним усе, що служить руйнуванню старого "експлуататорського" суспільства, включаючи вбивства і репресії. І не дуже зважали на пункт "гуманні відносини та взаємна повага" у програмі "Моральний кодекс будівника комунізму". Куроче, так старалися, що не помітили як створили тоталітарну систему, або помітили, але громадянам вирішили не казати Тож, підходячи до аналізу історичного досвіду без нав'язування призми позиції "жертви" погодитися, що "советский союз" – це була чудова ідея - неможливо---а! (с) МФ @masha_fabricheva