Радянський союз спортив все і досі портить.У моєму дитинстві 9 травня було великим святом.Ми бачили ветеранів, бачили їхні сльози - і не до кінця розуміли, чому вони плачуть.Нам казали: це свято. Це «за дідів». Це треба відзначати.І ми відзначали - з накритими столами, з гучними тостами, з тією самою «рюмкою», яка ніколи не була однією.Потім поступово прийшло розуміння: це не свято.Сьогодні ми бачимо іншу крайність.Люди бояться самих дат. Бояться відзначати - щоб це раптом не виглядало як святкування.Але визначні дати існують не для святкування.Вони існують для пам’яті, для осмислення, для того, щоб зупинитися і зрозуміти, ким ми є.Тому ми хочемо відзначити одну дату.Дату, яка стала переломною під час повномасштабного вторгнення.Дату, коли ворог покинув Київську область.Вони пішли не тому, що передумали.А тому, що їх змусили піти.Це сталося завдяки людям, які стали на захист своєї землі.Багато з них продовжують боротися досі.Багато - віддали за це життя.У цій даті є все:біль - бо ми пам’ятаємо ціну,сила - бо вистояли,логіка - бо це результат боротьби,і навіть сміх - бо ми сміялися тоді, коли це було потрібно, щоб не зламатися.Українське почуття гумору - це не випадковість.Це частина нашої ідентичності.Так само як уміння любити.Так само як уміння триматися.Тому ми хочемо розділити цей день з вами.Не святкувати - а відзначити.Показ в пʼятницю до дати звільнення Київської області.