Здається сьогодні 13 років тому "демократична опозиція" забила болт на боротьбу за українську мову, оголосила про перемогу Мовного майдану і роз'їхались хто на Ібіцу, хто в Домінікану.В принципі я їх розумію. Політик людина раціональна і коли він бачить, що "тема не взлітає", то значіт "кому воно треба"?Адже попри величезну загрозу для української, який ніс в собі закон Ківалова-Колісніченка українці вирішили не вносити корективи у графік відпусток і біля Українського Дому тусило від сили 600 людей (то разом з журналістами і депутатами, і сексотами).Коли ж "політичні" звалили, нас лишилось людей 150. В більшості студенти. На нас хтиво поглядав "Беркут", але бити нас було безсенсово. Не було ні сцени, ні гасл, ні журналістів.Хтось притягнув проектор і екран і ми ночами дивились вже не пам'ятаю що, але українською.За тиждень останніх хто лишався на Мовному майдані змили з дранзбойтів комунальники. Фінал був безславний...Хоча тоді я зрозумів просту річ. Народ ніколи не бореться за себе. Для виправдання трусості, ледащів і підлості завжди знайдеться сотня пояснень. Та не треба звертати на це увагу, головне бути чесним перед собою і робити так як вважаєш правильним.