Подумалося: де Єкатеринбург (колишній Свєрдловськ) я ще якось уявляю, а де Челябінськ - узагалі ні. При тому, що на других виборах Путіна ми були запрошеними іноземними спостерігачами, запрошеними коаліцією опозиційних партій (вони тоді ще були і мали під собою помітну політекономію) в Іркутську, який значно далі. Це ще були майже абсолютно вегетаріанські часи, але нас з аеропорта одразу прийняли менти. Особливістю опозиційної коаліції була та, що жодну з її партій і їхніх кандидатів на вибори не пустили (це ще було нове для них). Завдання далекопровінційних іркутських ментів було просте: щоби ми на жодні дільниці не ходили, але щоби без вульгарностей, просто вони нас не випускали зі свого об'єкту, знайомлячи з усім асортиментом гастроалькогольних принад Східного Сибіру, вражаючого Байкалу (майбутнього океану). Бо тоді ще була установка не сильно злити іноземців, все одно ж накняпають лайна, але щоби хоч не були прям аж дуже злі. По завершенні "голосування" нас акуратно привезли назад до аеропорта - і туту (Слава Ісу). Адже Іркутськ, як і більшість зауральських міст починався як "острог". Сьогодні, читаючи тамтешні ЗМІ (вже іноагентські) давно помічаю, як їх дістали чільні втікацькі родини знесеного нами в 2013-14 роках режиму, Януковичі, Азарови, Захарченки, Пшонки, які захопили ласі шмати узбережжя Байкалу, а аборигенів (як бурят, так і росіян) відстрілюють з вишок як кабанів у Сухолуччі. Всі ті прибайкальскі губернатори, коли чують у слухавці підниваючий, розтягливий гекаючий акцент, одразу ходять під себе (як і в Хабаровську, і у Владивостоці, в Читі, в Усурійську), бо гірше тільки казбічі. Тому що karma is a bitch)