Хто стежить за моїми публікаціями з 2022–2023 років, знає, що я чимало писав про природа і геополітику США, на тлі якої і РФ, і решта лиходіїв виглядають жалюгідними аматорами.
Особливо — про політику США в розрізі їхнього ставлення до Ізраїлю.
Історія повчальна і прикладна до важливого правила життя: зраджують лише друзі.
Це я теж не раз казав, повторював і повторюватиму.
Але США у перші роки навіть і друзями Ізраїлю не були — фактично вони діяли як ворожа сила.
Американці накладали на Ізраїль збройне ембарго та будували інші підступи.
Ізраїль, своєю чергою, атакував американський військовий корабель, вбивав американських моряків тощо.
Відносини налагоджувалися повільно і болісно, багато в чому всупереч.
Щоразу, коли Ізраїлю намагалися перекрити кисень, але він виживав, це додавало йому балів на міжнародній арені.
Або як казала Голда Меїр на закритій нараді міністрів: «Нам багато що пробачать. Єдине, чого не пробачать — слабкість. Щойно нас запишуть до слабких — все скінчено. Це непростийний порок».
Трохи згодом Ізраїль став потрібен Заходу і перетворився на його невіддільну частину — не за гарні очі, а коли почав виробляти унікальні хайтек-технології, як цивільні, так і військові.
Схожими стежками, до слова, пішли і Тайвань, і Південна Корея з Японією.
Це все до питання, продовжувати бити по НПЗ чи ні.
Це навіть не має бути питанням, питанням має бути те, як можна бити ще більше і сильніше.
Світ належить сильним і тим, хто йде всупереч.
Щойно вас запишуть у слабкі — все скінчено, вам кінець.

Текст Ігаль Левін