Коли рве трубу, ОСББ не може полагодити місто.

На вихідних у нас стався порив труби холодного водопостачання.
На щастя, аварійна служба Київводоканалу відреагувала, трубу розкопали, порив відремонтували, і воду подали.

Здавалося б, аварію ліквідували — питання закрите.
Але коли бачиш таку роботу буквально у себе під будинком, мимоволі починаєш думати вже не тільки про сьогоднішню аварію. А про те, що буде з цими мережами через 5, 10 чи 15 років.

Нашому будинку вже далеко не 10 і не 20 років. І таких будинків у Києві дуже багато.
Коли створюється ОСББ, часто виникає хибне враження, що тепер будинок має сам вирішувати всі свої проблеми.
Насправді це не так.

ОСББ може ремонтувати і модернізувати те, що належить до спільного майна будинку. Але воно не може взяти і замінити міську водопровідну мережу за межами будинку. Не може полагодити міську теплотрасу. Не може замінити ділянку водогону, яка належить міській інфраструктурі.
Тому старий будинок критично залежить від стану міських мереж і від того, наскільки своєчасно місто їх ремонтує та модернізує.

Але є ще одна проблема — вже всередині самого будинку.
Наприклад, нестабільний тиск води може особливо відчуватися на верхніх поверхах. Технічне рішення є: насосне обладнання, модернізація системи, інші інженерні рішення.
Але це коштує великих грошей.

І тут починається справжня робота голови ОСББ.
Потрібно знайти технічне рішення.
Потрібно знайти фінансування.
Потрібно знайти відповідну міську програму, якщо вона взагалі є і якщо будинок відповідає її умовам.
Потрібно переконати співвласників.
Потрібно отримати необхідну кількість голосів.
А ще потрібно враховувати реальність: частина власників фактично не проживає у будинку, частина майже не бере участі в житті ОСББ, а частина просто не бачить проблеми, поки вона безпосередньо не торкнулася її квартири.

І все це відбувається у будинку, якому 30, 40, а іноді й більше років.

Я вирішив подивитися на цю проблему ще й через цифри.
У переліку заявок на участь у програмі співфінансування за 2025–2026 роки по Деснянському району є 68 унікальних будинків.
І щонайменше 35 із них — будинки, збудовані до 2001 року.
Тобто старий житловий фонд активно намагається вирішувати свої проблеми. Але якщо подивитися на весь район, картина зовсім інша.
У Деснянському районі — 783 багатоквартирні будинки.
Отже, щонайменше 35 старих будинків подали заявки за два роки. Це приблизно 4,5% від усього житлового фонду району.
І тут у мене виникає питання.
Невже іншим старим будинкам нічого не потрібно ремонтувати?
Очевидно, що ні.

Можливо, проблема в іншому.
Старому будинку потрібно більше грошей.
Більше технічних рішень.
Більше часу на організацію.
Більше зусиль, щоб переконати співвласників.
І більше терпіння від голови ОСББ.
А ще є недовіра до будь-яких програм, складні процедури, вимоги, співфінансування і ризик пройти весь цей шлях, але зрештою не отримати підтримку.

Для голови ОСББ кожне серйозне рішення — це постійне балансування.
Між тим, що будинку реально потрібно, і тим, на що готові погодитися співвласники.
Між технічно правильним рішенням і фінансовими можливостями.
Між тим, що може зробити ОСББ, і тим, за що відповідає місто.
Між необхідністю зробити щось зараз і спробою не створити для мешканців непідй

Тому, коли ми говоримо про міські програми, я б дивився не тільки на те, скільки коштів виділено і скільки будинків стали переможцями.
Я б дивився на інше.
Наскільки ці програми реально відповідають потребам старого житлового фонду?
Бо для нового будинку участь у програмі — це можливість щось покращити.
А для будинку, якому 35–40 років, — це часто можливість не довести проблему до аварії.

Нашу аварію ліквідували. Дякую аварійній службі за роботу.
Але сама аварія — лише нагадування про проблему, яка нікуди не зникла.
Старі будинки старіють.
Міські мережі старіють.
Вартість ремонту зростає.

Цікаво почути думку інших голів ОСББ та мешканців.

Що, на вашу думку, найбільше заважає старим будинкам брати участь у таких програмах?
І чи варто місту створювати окремі механізми підтримки саме для старого житлового фонду?

Текст Олексій Плющік