А ще можна знищити скрізь пам’ятники знаменитому Ігорю Сікорському, який не підтримував український національний рух та створення незалежної української держави, заборонити вважати його українським авіаконструктором. Прибрати всі згадки про нього в установах, музеях, Київському політехнічному інституті тощо.Логічно ж?Адже він теж не був українським націоналістом. Народився і виріс у Києві, визнавав українське походження, але ототожнював себе з російською культурою. Після революції емігрував, а згодом став одним із найвидатніших авіаконструкторів ХХ століття вже у США. Його літаки та вертольоти змінили світову авіацію.То ким він є для нас? Українцем? Росіянином? Американцем?Насправді він є частиною історії України незалежно від того, як сам себе визначав. Як і Булгаков, він був породжений Києвом та своїм часом. Без Києва, його освітнього середовища, його людей, його історичних обставин не було б і Сікорського, якого знає весь світ.Якщо ми почнемо викреслювати з власної історії всіх, хто не відповідає сучасним політичним або національним критеріям, то дуже швидко залишимося з історією, яка описує не реальне минуле, а лише ідеологічно відібрану його частину.Історія України складніша. У ній були українські націоналісти, російські монархісти, соціалісти, комуністи, космополіти, люди зі змішаною ідентичністю. Вони сперечалися між собою, воювали, співпрацювали, впливали на майбутнє країни. Подобається нам це чи ні, але всі вони є частиною нашого минулого. І сьогодення.Тому питання не в тому, чи поділяємо ми погляди Сікорського або Булгакова. Питання в тому, чи готові ми вивчати власну історію такою, якою вона була насправді, а не такою, якою нам хотілося б її бачити.Бо відмова від своєї складної історії не робить націю сильнішою. Вона лише робить її пам’ять коротшою.