Піхота — ключова, але коли її застосовують «червоні генерали», ми нічим не відрізняємося від росіян: «м'ясні штурми», відновлення позицій у низинах, часто без дорозвідки та взаємодії підрозділів тощо. Сьогодні реальна піхота — а не ті, хто має змогу писати у Facebook — це рабство з квитком в один кінець. І це рабство не через те, що росіяни нападають, що є очевидним фактом, а через щоденні тупі й відсталі рішення військового командування та ігнорування потреби у професіоналізмі, правді й плануванні. Я вже не кажу про те, що лікарів, фахівців із ППО, артилеристів тощо слід удосконалювати, а не відправляти не за фахом, де вони будуть неефективні й швидко загинуть. У той самий час перед закритими очима генералів цвіте й пахне корупція: влаштування своїх у тил, аби тільки не потрапити в піхоту. Саме такі під час чисток зазвичай залишаються на своїх місцях, а відправляють часто саме тих, хто не підкупив і є фахівцями, нездатними до інтриг заради теплого місця. Армія розвалюється і гниє саме через якість менеджменту та рішення, що ухвалюються нагорі. Врятувати нас може тільки «третя хвиля» — перезапуск військового керівництва без «старперів» і напівзаходів.