One would be perfectly justified, reading this insipid drivel, in concluding that I was quite the dullest little girl in the world. My diary, however, was a work of fiction. I constructed a character, much as any novelist would do, and all for the benefit of a single reader. It is not that what I wrote was untrue. At least as far as I can recall, these things did actually happen. It’s just that, taken together, they create a false impression. The real truth lay not in what I wrote, but in what I omitted.

Післямова другого видання взагалі додає ще вищі виміри сумнівів, тому бажано читати саме його. Там автор/GMB ніби як відповідає на сприйняття першого.

Не дивлячись на ненадійність, ці персонажі вдалися автору напрочуд живими, і в сенсі переконливості і в сенсі "блін, вона така реальна", коли читаєш думки й фантазії героїні (часто кумедні, часто unhinged). В плані їхньої недосконалості також, бо приємними людьми їх не назвеш. Брейтвейт має масивне его, нарваність і сумнівну професійну етику, а "Ребекка" — дріб'язковість, заздрісність і чи не всі властиві англійцям упередження її часу і класу. Коротше вони більше ніж ляльки, які щось там ілюструють.

Для мене це хороша книга, яка заставляє думати про нестійкість ідентичності і чого хтось може втекти від себе, а хтось — ні. І фінал в неї закономірний (але неточний, як і все). Не впевнена, чи можу радити всім. Книга не підійде, якщо треба конкретні відповіді на головні сюжетні питання. Однак вона невеличка, врівноважена (може аж занадто), дуже читабельна, і не містить зайвого. Так, foreshadowing, можливо, надто на поверхні, але я помітила це лише з другого разу. А ще це той випадок, коли і біографічну лінію "історичної постаті" і pov пов'язаної з нею людини читати однаково цікаво.