1999 рік. Минуло вже майже 42 роки від запуску першого штучного супутника Землі, 30 років від першої висадки людини на Місяць і понад 26 років від останньої. Людство вже відправило космічні апарати до Меркурія, Венери, Марса, Юпітера, Сатурна, Урана й Нептуна, а запущений у 1977 році Voyager 1 перебував на відстані близько 11 мільярдів кілометрів від Землі, і радіосигналу вже потрібно було понад десять годин, щоб подолати цю відстань.

Перша атомна електростанція почала виробляти електроенергію ще 1954 року, а перша британська комерційна атомна електростанція Calder Hall працювала вже понад 42 роки. Її закриють лише у 2003 році.

Персональні комп’ютери масово продавалися вже майже два десятиліття. Microsoft Windows 95 існувала майже чотири роки, а Windows 98 - майже рік. Комп’ютерні ігри Doom (всім IDDQD), Warcraft, Diablo та StarCraft уже встигли стати популярними, а перша Sony PlayStation продавалася майже п’ять років. Компакт-диски були на ринку понад 16 років, а портативні MP3-плеєри вже можна було придбати в магазинах.

Мобільні телефони поступово ставали звичним засобом зв’язку, люди обмінювалися SMS, користувалися електронною поштою та інтернетом. Google вже працював, Amazon продавав товари через інтернет, а кількість користувачів Всесвітньої мережі вимірювалася сотнями мільйонів.

У магазинах продавалися цифрові фотоапарати, ноутбуки, супутникові навігатори та ігрові приставки. Автомобілі оснащувалися подушками безпеки, антиблокувальними системами гальм, електронним керуванням двигуном і супутниковою навігацією.

11 травня 1999 року компанія Sony представила роботизованого собаку AIBO, здатного самостійно пересуватися, реагувати на навколишнє середовище та взаємодіяти з власником.

І водночас у невеликій вугільній шахті в Уельсі поні на прізвисько Роббі продовжував тягнути вагонетки з вугіллям. Так, звичайний живий поні чотири копита - хвіст, який возив вугілля, щоб спалити його на електростанції заради електрики для всього цього свята технологій та розуму.

Щоб зрозуміти, як так сталося, доведеться повернутися до 1842 року, коли британський парламент ухвалив закон, який заборонив підземну працю жінок і дівчат, а також хлопчиків молодших десяти років. До цього жінки й діти, серед іншого, працювали відкатниками - переміщували вагонетки з вугіллям вузькими шахтними виробками.

Втрата дешевої робочої сили змусила власників шахт шукати альтернативу. Одним із рішень стало ширше використання поні, які, втім, працювали у британських шахтах ще задовго до ухвалення цього закону. Задокументовані згадки про використання шахтних коней у Даремському вугільному басейні датуються щонайменше серединою XVIII століття.

Невеликі, витривалі й надзвичайно сильні відносно своїх розмірів тварини добре підходили для роботи в тісних підземних виробках. Особливо відомими стали шетландські поні, хоча на шахтах використовували й значно більших тварин інших порід.

У 1913 році у британських шахтах працювало близько 70 тисяч поняшок. Вони тягнули вагонетки з вугіллям, іноді проводячи під землею більшу частину свого життя.

Згодом шахти механізувалися, ручну та кінну працю поступово замінювали машини, а кількість шахтних поні невпинно скорочувалася. Якщо у 1913 році їх було близько 70 тисяч, то у 1947 році залишилося 21 тисяча, у 1973 році - лише 490, а у 1984 році в шахтах Національного вугільного управління працювало всього 55 тварин.

Проте повністю відмовитися від них виявилося складніше, ніж можна було очікувати. У 1999 році в невеликій шахті Pant y Gasseg поблизу Понтіпула в Уельсі ще працювали два шахтні коні. Одним із них був Роббі, якому судилося стати останнім відомим представником багатовікової традиції використання поні у британських вугільних шахтах.

Лише у травні 1999 року Роббі остаточно завершив роботу й вийшов на пенсію. Так закінчилася історія використання робочих шахтних поні у Великій Британії.