Дні збігали так швидко, як зазвичай буває в другій половині літа. Коли здається — ще он скільки буде сонця і тепла, багато-пребагато! А вранці вже у вікна зазирала осіння прохолода, і мені, як завжди на межі між серпнем і вереснем, ставало трохи сумно. Цікаво, чому з будь-якою іншою порою року нам не так важко розлучатися? Як закінчується осінь — радіємо, що попереду грудень і новорічні свята. Коли добігає кінця зима — зазираємо на новий листочок календаря, бо десь там вже підсніжники, молоді листочки та щебетання птахів. Навіть із весною прощаємося без смутку — адже всі думки зайняті майбутніми відпустками та подорожами…А коли от-от закінчиться літо — на душі стає якось порожньо. Нехай це літо видалося дивним, повним стресів, нелегких випробувань і душевних потрясінь — але разом з тим, воно було таке ніжне і делікатне — не занадто спекотне і не прохолодне, оксамитове, лагідне літо, схоже на темно-червону трояндову пелюстку, що заплуталася в мене в волоссі, і яку Макс тільки що простягнув мені на долоні...©Мар'яна Доля "Завтра буде вчора"Безкоштовно читати можна за посиланням: https://booknet.ua/reader/zavtra-bude-vchora-b238195