🚨Маленко з Києва

🥷12 червня 2026 року — день початку цифрової сегрегації! Учора компанія Anthropic отримала директиву Міністерства торгівлі США й за кілька годин відключила дві свої найпотужніші моделі: Claude Fable 5 та Mythos 5.Формально під заборону потрапили лише негромадяни США — як за межами країни, так і всередині неї, включно із співробітниками Anthropic в яких немає американського паспорту. Оскільки перевірити громадянство кожного користувача це «задача із зірочкою», то Anthropic вимкнула моделі взагалі для всіх користувачів. Зі штучним інтелектом таке відбувається вперше. Офіційна причина — національна безпека. Сімейство моделей Mythos створювалося як інструмент для пошуку вразливостей у програмному коді й вважалося одним із найсильніших для цієї задачі. Проблема в тому, що ці вразливості може шукати не лише фахівець із безпеки, а й зловмисник. Модель не здатна визначити хто саме із них ставить їй завдання.Але найважливіше тут — не сам факт блокування і не те, чи відкличуть директиву завтра. Важливим є критерій, який вперше застосували.Вперше доступ до передової моделі ШІ обмежили не через поведінку користувача чи порушення правил. Критерієм стало громадянство. І якщо ця логіка приживеться, то майбутні покоління найпотужніших моделей можуть поширюватися не через підписку чи через географію, а через паспорт.За логікою директиви виходить, що вразливості в коді шукають зловмисники, а зловмисниками чомусь виявляються виключно негромадяни США. Схоже, що в Міністерстві торгівлі США вважають, що найефективніший засіб кіберзахисту у світі — американський паспорт.🤵‍♂️@malenko_kyiv

✊🏻На Трухановому острові відкрили новий маршрут-квест за книгою «2024 кілометри» — про рейд українських розвідників у тил РФ у серпні 2023 року.Маршрут довжиною рівно 2024 метри починається біля Паркового мосту та складається з 5 інтерактивних інсталяцій. Кожна присвячена окремому епізоду операції ГУР, під час якої група Олега «МакГрегора» Бабія пройшла понад 600 км територією Росії, знищила на аеродромі «Сольці» стратегічний бомбардувальник Ту-22М3 та вивела з ладу ще два літаки.Організатори кажуть, що це не просто туристичний об’єкт, а спроба створити нову культуру памʼяті про сучасну війну. Відвідувачам пропонують буквально «пройти шлях розвідника» — через спостереження, прийняття рішень та взаємодію з артефактами. У червні маршрут планують інтегрувати в заходи на острові.Проєкт реалізували спільно ГУР МО, КМДА та КП УЗН Дніпровського району.Троє учасників тієї операції — Олег Бабій, Андрій Мачулянський та Ілля Долматов — загинули під час повернення із завдання. Усім посмертно присвоєно звання Героя України.📍Труханів острів, біля Паркового мосту.​​​​​​​​​​​​​​​​@malenko_kyiv

🥸Думати про людей погано — дорого!Очікування — це не просто думки в голові, це інструкція, яку ми непомітно передаємо іншим через міміку, тон, увагу, довіру і дрібні рішення.У 1968 році психологи Роберт Розенталь і Ленор Джейкобсон провели відомий експеримент у звичайній школі. Вони протестували учнів і повідомили вчителям прізвища «інтелектуально обдарованих» дітей. Таких дітей було 20% й їм пророкували стрімкий розвиток.Наприкінці навчального року саме ці учні справді показали помітно вищий приріст результатів, особливо в молодших класах.Але є нюанс. Тест був, а «обдарованості» — не було. Насправді цей ярлик просто призначили 20% випадкових дітей. Особливими їх зробив не тест, а ставлення.На практиці такі очікування проявляються в дрібних поведінкових сигналах: кому дають більше уваги, кому складніші завдання, кого підтримують терплячіше, від кого чекають кращої відповіді. І людина поступово починає тягнутися до тієї ролі, яку для неї створює середовище.Це назвали ефектом Розенталя, або ефектом Пігмаліона.Є і зворотний бік — ефект Голема. Коли про людину думають погано й очікують від неї мало, вона отримує менше довіри, менше шансів і менше простору для росту.Дитина, якій постійно повторюють «у тебе не вийде», починає економити зусилля. Працівник, у якому бачать посередність, отримує менше складних задач — а потім справді виглядає посереднім. Людина, якій не довіряють, рідко поводиться як та, кому можна довіряти.Ми звикли думати, що просто оцінюємо людей. Насправді ми створюємо умови, у яких вони проявляються. Думати про людей погано — дорого. Бо ми власними очікуваннями будуємо навколо себе середовище, у якому люди або розкриваються, або стискаються. А потім ми живемо з цим результатом.Думати про людей краще — найдешевше, що ми можете собі дозволити. Це не коштує нічого, окрім дисципліни. Не сліпо. Не наївно. Не всупереч фактам, а дисципліновано: бачити потенціал, давати довіру і ставити вищу планку, до якої людина має шанс дотягнутися.Це не про рожеві окуляри. Це передусім про батьківство — у будь-якому віці дитини. Те, як ви на неї дивитесь, формує те, ким вона поруч із вами може стати. У три роки, у тринадцять і у тридцять три.Те саме, у скромнішій версії, працює в командах. Підлеглий, у якому керівник бачить потенціал, частіше і виявляє цей потенціал. Бо люди часто стають не тільки тими, ким вони є, а й тими, ким поруч із вами їм дозволено стати.🫡@malenko_kyiv

🤝Моя колега з «Голосу» у Київраді Зоя Ярош оприлюднила проміжний звіт ТКК який стосується діяльності одного «цікавого» департаменту КМДА.🏢Депутати зазначили, що Департамент будівництва та житлового забезпечення закупив 1596 квартир для сиріт, військових, родин, але чомусь людям передали тільки— 293. Серед іншого було визначено, що квартири оплачуються, але не будуються, строки зриваються без наслідків, ціни приховані, а договори приховують. 💁‍♂️Хочу допомогти колегам з Київради. Саме цьому департаменту підпорядковуються КП, які проходили у справі «Чисте місто». Саме цей департамент сприяв, або як мінімум не заважав купувати 1 кімнатні квартири в елітних ЖК по 350+ тисяч долларів США для «соціальних» потреб. Фактично допомагаючи забудовникам продавати неліквідну «елітку». 🕵️‍♂️😉Раджу київським депутатам уважно вивчити діяльність як цього департаменту так і підшефних йому КП. Бо потім може виявитись що й з тими 1200 квартирами, які начебто вже закуплені теж не все добре.Ну і ключове. Коли немає прозорості й підзвітності так завжди.

🥸 Я використовую AI-діпфейки на своїх дітях.МаємоДві розумні та вперті дівчинки (3 роки), які щиро вірять, що спати потрібно тільки з батьками. Інших варіантів у їхній картині світу поки що не існує.ПотрібноЕкологічно (без істерик і зламів), бажано із їх щирим задоволенням перевести їх на окремі ліжка.РішенняЙдемо не через примус, а через зміну моделі реальності.Все почалося зі сторітелінгу: улюблений персонаж — Баранчик Шон — “вирішує” зробити дівчаткам подарунок, а саме окремі ліжка.Далі — серія казок на ніч із деталями: як він обирає матеріали, як збирає конструкцію, як перевіряє, чи зручно спати, як сильно він хоче зробити дівчаткам приємно.Чим більше конкретики, тим вища довіра. Мозок сприймає деталізовану історію як більш правдиву.Потім — візуальна валідація. Робимо “докази”: згенеровані зображення, де Шон реально “збирає” ці ліжка.Якщо коротко, тут працюють базові механіки впливу:— Довіра до авторитету— Занурення в історію— Соціальне підтвердження— Візуальна валідація— Поступова зміна нормиЩо відбувається на практиціДіти не сперечаються. Не тому, що їх переконали. А тому, що в їхній реальності це вже логічний розвиток подій. Ми не забрали старе — ми створили нову норму.РезультатФінал ще попереду. Але головне вже сталося — опір зник. Тепер всі чекають на «переселення» 🙂Якщо цікаво, чим це закінчиться — постав “+” в коментарях. Окремо опишу результат.P.S. Репутація — це не правда. Це узгоджена історія, в яку вірять. І той, хто контролює історію — контролює поведінку.Те, що ви щойно прочитали — базова модель впливу: створення реальності через історію, підсилення авторитетом, закріплення через візуал. Ті ж самі принципи працюють у політиці, медіа ітд.😏@malenko_kyiv

🥸 Зазвичай я не публікую вакансії. І точно не роблю цього від свого імені.Але зараз виняток.Я хочу допомогти своєму другу Ярославу Пригарі знайти людину, яка зможе зайти на старті та побудувати систему масштабування в США.Мова про Remo Golf.Команда будує мережу преміальних приватних indoor гольф-симуляторів у США і переходить до етапу системного масштабування.План — 10+ нових локацій у 2026 році.Їм потрібен Founding Growth & Marketing Lead (Future CMO Track).Це не про «вести рекламу».Це про побудову маркетингової системи, яка:— забезпечить ≥70% завантаження кожної локації— зробить запуск нових юнітів передбачуваним (30–60 днів pre-launch)— масштабує performance з контролем CAC— розвине membership-first модель— побудує аналітику на рівні unit-economicsЦе не корпоративний CMO.Це founding growth-роль з реальним впливом і можливістю equity.Шукають людину, яка:— має 5+ років у growth/performance— працювала в стартапах або запускала маркетинг з нуля— мислить категоріями LTV/CAC— готова працювати hands-on— має досвід управління підрядниками— має сильний B2C бекграундФормат: remote (можливо part-time на старті)Компенсація: до $3,000 + KPI-бонуси + можливе equityЯкщо вам близька ідея будувати систему масштабування, а не просто виконувати маркетингові задачі — надішліть CV на [email protected]Буду вдячний за поширення. 🤞@malenko_kyiv

🇹🇼 Як я перестав бути в’їзним у Китай — або чому я вдячний ТайванюНаприкінці осені 2022 року вже було зрозуміло: росіяни будуть системно вибивати енергетику. Їхня мета проста — знеструмити й заморозити міста. Звісно, всі сподівались на краще. Але готуватись треба було до гіршого. Бо зазвичай виграє не той, хто більше вірить, а той, хто вчасно діє.Саме тоді, завдяки Кірі Рудик, яка ініціювала контакт з МЗС Тайваню, Фонд Дарничани підписав меморандум про співпрацю та домовився про постачання генераторів. Це була непроста історія — зима, дефіцит, логістика, бюрократія. І головне: мова йшла не про побутові «маленькі» генератори, а про промислові установки, які реально можуть тримати місто.І вже в січні 2023 року перші потужні генератори були передані «Київтеплоенерго» й почали працювати на Київ.Пізніше, з іншого приводу, ми разом із колегами з Київради та КМДА були на Тайвані й дякували народу Тайваню особисто. Бо це була не просто підтримка «десь далеко» — це була підтримка, яка одразу перетворювалась на тепло в будинках й стабільність у місті.Після цього в рамках співпраці з Тайванем команда нашого фонду привозила в Україну й інші важливі речі: карети швидкої, пожежні машини, десятки пікапів для тих, кому вони потрібні найбільше. Допомоги було багато — і вона була дуже конкретною.Час пролетів дуже швидко — і ось вже 2026 рік. 9 січня Київ пережив масовану ракетно-дронову атаку. Пошкодження енергомереж, морози, навантаження на систему — усе разом перетворило ситуацію на критичну. Комунальні служби працюють в авральному режимі, щоб заживлювати ключову інфраструктуру. У такі моменти кожне резервне джерело живлення — на вагу золота.І тут я згадав про ту нашу першу поставку. Днями уточнив, перевірив і можу підтвердити: усі 14 “тайванських” генераторів загальною потужністю близько 5,8 МВт працюють на 100%.Сьогодні вони забезпечують живленням районні та квартальні котельні у Дарницькому, Дніпровському, Святошинському, Солом’янському районах та в центральній частині міста. Понад 300 житлових будинків і об’єктів соціальної інфраструктури мають тепло завдяки цій підтримці.У 2023 році ця робота була майже непомітною. І я знаю, що багато добрих справ — від фондів, бізнесу, волонтерів — теж залишаються поза увагою. Але саме з таких речей і складається стійкість міста.Тому принагідно й традиційно: щиро дякую народу Тайваню за далекоглядність і солідарність. За допомогу, яка вимірюється не заявами, а тим, що Київ вистоює.@malenko_kyiv

🥸 Путін vs Мадуро. Незручне порівняння.Конфлікт США з Венесуелою часто й небезпідставно подається як протистояння розвинутої демократії та заскорузлої диктатури. Це зручна й логічна рамка. Але вона починає тріщати, щойно ми пробуємо застосувати ті самі критерії до інших, значно сильніших режимів.Ключова фігура цього конфлікту — президент Венесуели Ніколас Мадуро. За час його правління країна остаточно перетворилася на авторитарний режим і перейшла під контроль вузької еліти, яка зосередила у своїх руках армію та ключові національні ресурси. Незалежні суди й парламент були знищені, опозиція та медіа — придушені, а образ зовнішнього ворога став універсальним виправданням усіх внутрішніх провалів.Звучить дуже знайомо, правда?Президент Росії Володимир Путін керує країною з тими самими ознаками персоналістської автократії. Вибори давно перетворилися на політичну декорацію, судова й законодавча гілки — на обслуговуючий персонал виконавчої влади. Репресії, політичні в’язні та системний тиск на медіа стали нормою, а силові структури — головною опорою режиму. Паралелі тут не метафоричні, а прямі. І це без урахування факту розв’язання найбільшої війни в Європі з сотнями тисяч жертв.Але далі починається неприємна різниця — не в суті режимів, а в ставленні до них.Мадуро не визнають легітимним, називають очільником «режиму», проти нього вводять санкції, висувають кримінальні обвинувачення і навіть застосовують військову силу для його затримання.Путіна визнають, із ним ведуть переговори, стелять червоні доріжки й говорять про «деескалацію».Системи майже однакові. Наслідки — принципово різні.Щодо Мадуро міжнародна риторика гранично жорстка. Його легітимність відкидають, відповідальність персоналізують, а сам режим відкрито виносять за дужки «нормальної» політики.У випадку з Путіним картина інша. Його легітимність майже не ставлять під сумнів, з ним говорять мовою компромісів, угод і «необхідності діалогу». Про відповідальність говорять пошепки або не говорять зовсім.Ніхто не бомбить Москву. Ніхто не оголошує полювання на російського президента. Ніхто системно не проговорює нескінченний перелік злочинів його режиму.Причина цієї різниці цинічна й проста.Росія — ядерна держава, глобальний військовий гравець, занадто велика й небезпечна для прямого тиску. Венесуела — слабша, ізольованіша й значно зручніша для демонстративного покарання. Саме тому до одних застосовують принципи, які не наважуються застосувати до інших.Замість висновку. Мадуро — зручний злодій. Путін — незручний. Не тому, що між ними є принципова різниця. А тому, що різна ціна конфлікту з ними.Це не історія про справедливість.І не про цінності. Це історія про вибіркову мораль, яка закінчується там, де починається страх.І доки ці речі не називають своїми іменами, розмови про «демократію та цінності» залишаються красивими — але вибірковими.😏@malenko_kyiv

✊🏻Підсилюємо медичний фронт: Фонд Дарничани на чолі з Григорієм Маленком передали Лікарні №4 міста Києва сучасне обладнання з Німеччини.Команда нашого Фонду передала лікарям високоефективне хірургічне та нейрохірургічне обладнання, а також партію засобів індивідуального захисту.Чому це важливо саме зараз?Основний фокус роботи лікарні — якісне лікування та реабілітація наших військових. Нейрохірургічні втручання потребують ювелірної точності, і німецьке обладнання дає нашим лікарям таку можливість.Завдяки цій допомозі лікарня зможе продовжувати виконання складних операцій на головному та спинному мозку після бойових травм та впроваджувати малоінвазивні методики, які дозволяють захисникам швидше відновлюватися й повертатися до життя.Ми глибоко вдячні нашим німецьким партнерам:@Viktoria Radzievska;@Український координаційний центр Франкфурт;@Deutsch Ukrainische Gesellschaft Rhein Neckar e. V., м. Франкфурт-на-Майні;@Deutsches Rotes Kreuz - Bezirksverband Frankfurt am Main e. v..Окрема вдячність:Гуманітарна Нова пошта;@Український Червоний Хрест Львівської області та особисто Івану Семераку.Ваша підтримка — це зміцнення нашого медичного тилу та реальний шанс на найшвидше одужання тих, хто боронить Україну. Продовжуємо працювати!♥️@darnychany

😶 Хороших росіян не існує!Це популярна формула. Зручна. Емоційна. Але неправдива — і небезпечна для мислення.Сьогодні на фронті загинув Денис Капустін — засновник і командир Російського добровольчого корпусу, який воював на боці України проти російської армії. Він був громадянином РФ, із суперечливим минулим і складною біографією. Але ключове — свій вибір він зробив не на дивані й не в соцмережах. Він воював проти режиму й загинув на цій війні.Чи робить це його «хорошим росіянином»? Ні. Це взагалі неправильне питання. Його історія — не про відбілювання і не про ідеалізацію. Вона про те, що формула «всі росіяни однакові» не витримує зіткнення з реальністю. Є держава-агресор — і є люди, які роблять свідомий вибір: бути за неї чи проти. Часто — ціною життя.Фраза «хороших росіян не існує» — це форма емоційної самооборони. Вона зрозуміла. Але зрозуміле — не завжди правильне. Коли ми починаємо мислити штампами, ми мимоволі граємо на користь пропаганди — просто з іншого боку. А світ — це не тікток-ролик. Це складна реальність із мільйонів різних людських рішень.Війна справді багато що спрощує. Але ця монохромність часто засліплює. І саме тому мислити точно зараз важливіше, ніж мислити зручно.🥸@malenko_kyiv