Логотип телеграм спільноти - STERNENKO
Допомога ЗСУ https://www.sternenkofund.org/donate 🫶🏻Фонд @sternenkofund ❗️Нікому не пишу, не прошу гроші, поповнити рахунок чи щось купити. Усі збори на армію публічні. Російська мова у коментах заборонена.
Логотип телеграм спільноти - Bitcoin, інвестування, гроші - Лінивий CRYPTO інвестор
Підписуйся на канал Frontend Shinobi, щоб отримувати найсвіжіші техніки, поради та інструменти для веб-розробників. Хочеш бути в тренді? Хочеш створювати стильні сайти та веб-додатки? Тоді тобі точно сюди!
Логотип телеграм спільноти - Сергій Притула
Посилання на канал: https://t.me/serhiyprytula Мій фейсбук - https://www.facebook.com/serhiyprytula/ Інстаграм - https://www.instagram.com/siriy_ua/ Youtube - https://www.youtube.com/prytula БАЗА МОНО - https://base.monobank.ua/89gMbvnkrTu7sR
Логотип телеграм спільноти - ББС Небесна Кара 54 ОМБр
Офіційний канал Батальйону Безпілотних Систем Небесна Кара, 54 ОМБр Наше гасло: "Зло - має бути покарано! Ворог - має бути знищений!" Приєднуйтесь до нас, підримуйте нас! Більше донатів - більше контенту! Дякуємо! Зворотній зв'язок: bbcnk54@gmail.com

Статистика telegram каналу - @maishelter

Логотип телеграм спільноти - Mai Shelter #УкрТґ 2024-07-14

Mai Shelter #УкрТґ

Кількість підписників:
184
Фото:
308 
Відео:
Посилання:
331 
Категорія:
Книги
Опис:
Про культурне підпілля. Приходьте за смислами. Письменниця, художниця, соціальна науковиця: @maisays

Кількість підписників

День: 0
Тиждень: 0
Місяць: -4
Всього:
184

Середній перегляд на повідомлення

День: +118
Тиждень: +159
ERR: 87.99%
ERR (24): 64.13%
Середній за 30 днів:
162

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2024-07-14

Стіна канала Mai Shelter #УкрТґ - @maishelter

думаю, сучасність можна гарно описати метафорою австрійської страховки. вона, наприклад, покриває пломби, але тільки — увага — чорні. якщо хочеш нормальну білу пломбу, плати самостійно. деякі люди цього не знають, роблять пломби по страховці, приходять додому і дуже дивуються.
чому ж так? бо біла пломба — це естетична потреба, а не медична.

52
25-04-09 13:20

На одній з моїх улюблених віденських вулиць колись було графіті із текстом "free all prisoners". Щоразу, коли я минала це графіті, думала на цю тему, і від культурно обумовленої і несвідомої позиції "та ну" я додумала до позиції "гммм🤔" і захотіла дізнаватися більше про вʼязниці, покарання і справедливість.
Увʼязнення є основною формою покарання по всьому світу, хоч воно і є неефективним і часто контрпродуктивним методом встановлення справедливості (див. Justice: What's the Right Thing to Do?" Michael Sandel, "Справедливість. Як чинити правильно?", дуже люблю цю книгу). Так відбувається зокрема тому, що немає достатньої адвокації та політичної волі шукати альтернативні рішення.
В книзі детально описується історія, причини та контекст становлення увʼязнення як основної форми покарання, наведена статистика та історичні факти про те, як ця система працює несправедливо і неефективно. Питання до дебатерів: як виміряти ефективність покарання? Щоб це знати, треба знати мету покарання. Це про відновлення справедливості? Що таке справедливість? Яку роль етика і права людини відіграють у відновленні справедливості? Ось тут починається захоплива філософська дискусія (ака. "дебата"), глибини якої мені дуже не вистачило в книзі, тому чотири зірки з пʼяти. (До речі, подивилась серіал "Юнацтво" — дуже цікаві роздуми як раз на цю тему + геніальні актори).
Книга також описує тюремно-індустріальний комплекс, який використовує увʼязнених як дешеву робочу силу і зацікавлений лише у збільшенні кількості увʼязненних, а не у реінтеграції чи вихованні людей. Ця книга перш за все про США з їхніми расовими та гендерними контекстами. Коли я шукала інформацію про Україну, була вражена коментарем нашого посадовця, де він коментує рішення не будувати приватні вʼязниці в Україні і чітко каже, що приватні вʼязниці — прямий шлях до лобі, яке вимагатиме збільшувати кількість увʼявзнених (https://nv.ua/ukr/ukraine/events/privatni-v-yaznici-v-ukrajini-stvoryuvatisya-ne-budut-ministr-yusticiji-novini-ukrajini-50084220.html). Я тільки почала розбиратися в українському контексті, але от вам на подумати — на росії увʼязнених на сто тисяч населення у три рази більше, ніж в Україні (https://ukurier.gov.ua/uk/news/kilkist-uvyaznenih-v-ukrayini-odna-z-najvishih-u-y/). Згадайте про культ тюрми на росії. Подумайте про естетизацію та пошану тюрмі, яку викохує країна-терорист. Думаю, сильне здорове суспільство має уникати механізмів, які б штучно підвищували кількість увʼязнених.
Альтернатива запропонована доволі ескізно: не може бути одної універсальної альтернативи вʼязницям, треба розробляти багато різних сценаріїв, тестувати та інтегрувати їх. В принципі згодна, хоч і сподівалась на чіткіші відповіді. Я не думаю, що етично і практично можливо "free all prisoners", але треба думати над тим, щоб увʼязнення перестало бути універсальним покаранням, і реформувати в'язниці, які вже є.
Я почала про це думати ще коли збирала інформацію для тексту #мовариб і читала історії людей, які потрапили до в'язниці за наявність наркотиків у кишені. Дуже рекомендую блогерку Tina Tsakonas, вона ділиться своєю історією залежності: вона кілька разів потрапляла до вʼязниці та витверезників, втратила все, але таки виборола тверезість та свободу. Її блог змінив моє уявлення про тюрми. Я вважаю, що таке треба показувати дітям, щоб не мали ілюзій щодо наркотиків.
- Війна, р військовополонені на території України та засуджені окупанти змінюють контекст, я думала про це кілька днів, але досі не знаю, що сказати. Як виглядає справедливість, якої ми прагнемо? Зафіксувала деякі думки у вірші про Каховську ГЕС (https://www.instagram.com/p/CtL-eU-N_9N/?img_index=1). Якщо вам цікаво, я сміялась над жартами про акулу. Про моральність цього сміху гарно сказали "Деколонізаторки" на своєму подкасті. Та я все одно не знаю, що сказати. -
-- ці роздуми також стосуються Секретного Проєкту ХХХ, бо в ньому я глибинно міркую про свободу, справедливість і те, яке суспільство ми будуємо і чому. все це, звісно ж, відбувається в ларку з шаурмою, ви мене знаєте --
-- мої рецензії на Goodreads --

86
25-04-06 13:44

я прочитала книгу “I’m Glad My Mom Died” за день, фактично одним ковтком. це історія Дженнет Маккарді, американської акторки і співачки (про співачку не знала). вона почала свою карʼєру в шість років, коли мати примусила її стати акторкою, щоб здійснити власну непрожиту мрію. всі наступні роки мати постійно тисла на неї, привчила її рахувати калорії, оглядала інтимні частини її тіла і так далі — аж до того, що в дівчини розвинулась булімія та алкоголізм. книга описує історію цих проблем і трошки торкається їх часткового вирішення та резолюції — мати померла, що дало Дженнет Маккарді простір усвідомити масштаб жестяка, вона почала боротися за своє здоровʼя і стала письменницею.
в мої підліткові роки на лівому березі Києва анорексія була модною. я знала людей, які опинялись в лікарнях зі страшними діагнозами, тих, хто вилікувались, і тих, про чию подальшу долю нічого не знаю. я була поряд, коли викликали швидку, коли її боялися викликати і коли брехали лікарям про вік потерпілих. а ще я дивилась “ай карлі”, серіал, де грала Дженнет Маккарді, як виявляється, на той момент хвора на анорексію. я дивилась його на кілька років раніше початку своїх лівобережних пригод, але ретроспективно здається, що це було майже водночас. тож читати зараз про всі ці жахи було досить… тривожно, але що важливіше — релевантно і цікаво. ця книга допомогла згадати і ще раз подумати, який же, чорт забирай, інфернальний жах творився на лівому березі і певно не тільки там.
окрім релевантності мені сподобалось як в книзі змінювався голос оповідачки: коли авторка писала про себе маленьку, голос був дещо наївним. потім він ставав все більш цинічним, зʼявлялись матюки, мінялась структура речень. міркування про тіло, людей та події також дорослішали разом із авторкою. мені здалось, що це дуже вдалий прийом як для мемуарів.
це мемуари супер відомої людини, тож ясно, що доведеться йти на компроміси щодо того, що можна казати, а що одразу судовий позов. утім якщо книга починається зі слів, як сильно я люблю своїх братів, мені хотілось би хоч щось про них дізнатися крім того, що вони просто були. загалом в книзі є проблема нерівномірної оповіді: персонажі то зʼявляються, то зникають, всі події описані дуже субʼєктивно, лінії оповіді весь час обриваються, і відчувається свідоме замовчування людей, подій, мотивів. я припускаю, що це через селебріті статус багатьох причетних і табуйовані теми, але також через недосвідченість авторки. особливо під кінець текст із детальної та переконливої оповіді став дуже лоскутним. один і той же прийом (початок in medias res) повторюється кожного розділу. спочатку він працював, але розділи ставали все коротшими і мало що встигали сказати, поки не перейшли у формат ескізу (теж можна розглядати як прийом, до речі).
Дженнет Маккарді не подобалась мені як акторка, а її персонажка в серіалі бісила (іронія, що персонажка обожнювала їжу і весь час їла). мені здавалось, що вона трошки dead inside і не смішна. виходить, мені не здавалось. десятки тисяч людей дивилися шоу, яке Дженнет Маккарді хостила в той момент, коли в неї від булімії випав зуб і вона фактично була в стані істерики, та ніхто певно цього не помітив, бо грим, яскраве світло, професіоналізм.
я рада, що прочитала книгу. рада, що Дженнет Маккарді почувається ліпше і знайшла себе як письменницю. це важлива книга, яка досліджує закулісся дітей-акторів, психологічне насильство та відносини з нарцисичними батьками (прочитайте книгу Adult Children of Emotionally Immature Parents). чи написана книга з позиції повного хілінгу? ні. авторка дуже зациклена на собі, хоч це і мемуари, та мені кинулось в очі. чи книга корисна для роздумів про хілінг? думаю, так, бо вона дозволяє гарно зрозуміти логіку появи і прогресії подібних хвороб і дає трошки надії, що навіть із такого пекла можна вишкребтися.
маю побоювання — чи зможе авторка писати якісні тексти далі. є велика різниця між сублімацією та продуктивним творчим процесом. ми подивились на сублімацію, а що буде далі?
-- мої рецензії на Goodreads --

103
25-03-31 12:39

всим привіт із Вільного міста Християнії. тут типу не можна фотографувати, але от поповнення рубрики #FrogsIMetAlongTheWay

Зображення до поточного посту у каналі "Mai Shelter #УкрТґ" - @maishelter
134
25-03-20 12:39

виявляється, минулого року таки вийшов український переклад книги автора "Коня БоДжека" Рафаеля Боба-Ваксберга Someone Who Will Love You in All Your Damaged Glory.
українською назву переклали дуже незграбно як "Той, хто полюбить тебе у всій твоїй жалюгідній славі". по-перше "той", "тебе" і "твоїй" в одному реченні 🙃.. по-друге, "слава" тут не лягає, в українській воно має інший відтінок, бо у нас немає різниці між fame and glory. по-третє, аж "жалюгідній"? звідки цей відтінок взявся 🫠
мені значно більше подобається варіант "Той, хто полюбить усі твої тріщини" — не буквальний переклад, але він вловлює суть. якось так тілесно, сумно і поетично звучить. і, якщо чесно, українська обкладинка невдала. вона зміщує акцент із екзистенційної самотності до якогось slice of life.. не гаразд.
коли тільки прочитала, книга справила на мене велике враження не-БоДжеківським стилем гумору, вигадливістю та щирістю, свіжим поглядом на магічний реалізм. минулого року перечитала і виявила, яка ж вона сира і не виписана: чорновики, замальовки ідей, накидані концепції фільмів, які навряд стануться, буквально: одне оповідання складається з тритментів. та книга все одно дуже мила і красива, маю багатенько закладинок і відміток на полях. мозок Рафаеля — чудовий. 🍃
Рафаель казав, що написав частину історій до того, як зустрів свою дружину, тоді він думав, що вічно буде екзистенційно самотнім, що почуватись інакше просто неможливо, а інші історії він написав, коли вони вже були разом. тож хоч і всі історії тут про любов, від деяких стає сумно, а від інших тепло. мої улюблені історії "Руфус" та передостання про президентів. ❤️‍🩹
в англомовному виданні на звороті подано рецензії на книгу двох бабусь автора 🥹

199
25-02-12 13:06

останні два тижні плавала в тексті #збірка2 . як ви знаєте, у мене є ексель табличка (🥴), де я рахую і прогнозую обсяги книжки. я думала, що текст першої новели #яблука допишу на 35 000 знаків. та ось він значно обважнів і торжественно перевалив за 40 тисяч, утім я досі не відчуваю, що він близько до завершення. можливо, він стане моїм новим найдовшим текстом? 🍏🦇🦎🦀🐬💔 я в нього закохана і вже хочу, щоб хтось почитав зайшов у текст хоча б по кісточки.
та це складний текст. думаю, складніше, ніж будь-що в #слухач . займаюсь дослідженням і пошуком інформації, нахабно питаю дивні питання в людей. говорю з персонажами, слухаю їх. 🦀
події цієї новели відбуваються в Одесі. люблю Одесу, але я там не жила, не мала побуту. тому складно писати. я завжди уважно ставлюсь до деталей в своїх текстах, прагну чесності і вивіреності в усьому. мені не лінь дві години гуглити якусь дрібницю. і, чесно кажучи, я обожнюю цей процес, бо інтернет серфінг — одне з моїх улюблениз занять ще з підліткових років. люблю годинами читати статті, дивитися записи, слухати діалекти та етнічні інструменти, розглядати обличчя на старих фотографіях, безкінечно гортати вікіпедію з її розгалудженням посилань і списками літератури, врешті знаходити таких же божевільних як я, які створили свої колекції (Слав?), наприклад, тематичні плейлисти чи пінтерест дошки з народними костюмами чи особливим камінням. я в захваті від цього процесу і повністю в ньому розчиняюсь, взагалі не помічаю як минає час.
після кількох годин серфінгу, який почався із запиту "найкраща шаурма в одесі", я написала таки, о, диво, кілька сторінок тексту, яким задоволена — це сцена, яка відбувається в ларку з шаурмою, бо, очевидно, в мене гіперфіксація на шаурмі, хоч я її вже давненько не їла. тільки тішусь спогалами про шавуху на Бесарабці. сцена смішна, ніжна, болісна, ностальгічна і взагалі не про шаурму, як ви могли здогадатися 🍂.
люблю своїх персонажів. в цій книзі інакше з ними працюю. не можу поки пояснити, та відчуваю, що щось змінилось. мабуть, в мене стало більше співчуття і спроможності приймати і розуміти. принаймні, хочеться на це сподіватися, і деякі моменти в тексті вже про це свідчать. мені казали про Слухача, що ця книга ніби без осуду показує яким буває життя. я сподіваюсь, що #збірка2 пірне глибше в прийняття, розуміння і мир зі світом. мені це необхідно. 🌊
загалом процес письма для мене сильно змінився. треба якось це відслідкувати, бо потім питатимуть на презентації, а я не знатиму, що сказати, бо знов пару років займалась шаманізмом і виловлюванням слів сачком з-поміж зоряного пилу. шо? хто тут? яка письменська рутина? не знаю такої. 🙃
я так люблю цю книгу ВЖЕ. на виріст люблю її, бо, знаючи мою наполегливість, розумію, що доведу її до ладу. випишу в ній те, що складно висловити, але потребує промовляння прямо зараз, чавить, тисне, мов на глибині, віддзеркалюється у вікнах тролейбусів замість лиць подорожніх. по літері, комі, павзі і авторських нескінченностях "888" замість зірочок, викрешу цей текст.
та шоб цей допис не звучав надто шалено й патетично, закину вам, як в старі добрі часи (тм), список слів, якими вже багаті сторінки мого чорновика і які захищатиму від редакторів і видавця: шава, шаварман, падло, ширка, паяти, пальоний, картошка. але текст хороший, чесно-чесно 🥺
#writingupdate #writingcraft

161
25-02-09 22:20

проходжу курс із першої допомоги. дуууже цікаво, трохи тригерно (запаморочилось в голові при виді нецілих манекенів) та загалом не так страшно, як я думала, бо інструктор багато жартує та розповідає історії зі своєї практики.
вражена тим, як багато моїх навколомедичних знань виявились хибними. не писатиму тут нічого, щоб випадково не ввести вас в оману, та от, наприклад, сьогодні ми знайомились з дефібрилятором: з'ясувалося, що він виглядає та функціонує не так як в кіно. а ви знали, що дефібрилятор покроково інструктує вас аудіозаписом і сам діагностує стан серця? 😮
мапа дефібриляторів Австрії https://defi.notrufnoe.at/mobile.php
я думала, що перша допомога — це про важкі і страшні ситуації. виявилось, це великою мірою про повсякденні речі. у центрі, де я проходжу курс, є спеціальні кімнати-імітації різних контекстів. наприклад, в кімнаті з трасою ми витягали одне одного з машини. спина тепер болить 🥲, але було цікаво все спробувати, потягати інших і відчути, як це коли тебе тягнуть — топ досвід для письменства 😅 іноді таке відчуття, що все моє життя — просто збір матеріалу для книжки 😭).
всіх закликаю пройти курс першої допомоги!! це супер важливо і цікаво.

126
25-02-03 20:40

Відень, проведу презентацію "Слухача" у читацькому клубі української бібліотеки у Train of Hope. 📚 У бібліотеці є один примірник і також книгу можна буде придбати.
🕰 30 січня о 18:00
📌 Адреса Pfeiffergasse 2, 1150, Відень (станція метро Längenfeldgasse, U4 або
Gumpendorfer Straße, U6)

164
25-01-23 12:18

відкрила для себе польський джаз. це прекрасно! улюблена пісня тижня, в якій багато сонця — "W co mam wierzyć" by Breakout and Mira Kubasińska
https://open.spotify.com/track/0vbQI6YRQh1k4J1I9rfWOP?si=aBFtZTYiRb-EJME27N4lKQ
https://youtu.be/eN1ri4JhH-c?si=wO2IoM34TIiCSwgQ
читаю зараз "Swimming in the dark", квір coming-of-age книга про Польщу 80х. трохи відчутно, що це перша книга автора. виникає враження, що він ще не всі карти розкрив, але загалом дуже красиво. "плавати в темноті" у книзі це і про буквальну дію, і також метафора того, що протагоніст пливе по життю у повній темноті, де тільки час від часу можна зловити сигнал "Радіо свобода".
#книги #otherart

202
25-01-19 21:25

останнім часом майже щодня згадую фільм "Країна приливів" Террі Ґілліама. я його бачила всього раз років десять тому.
це фільм про дівчинку, батьки якої мають наркотичну залежність. вони переїжджають у будинок серед степу десь в Техасі і майже одразу помирають від передозу. решта фільму про життя дівчинки.
я подивилась цей фільм майже водночас із "Моя маленька принцеса". теж про жахливу мати і дитину, яка не те що поки не навчилась захищасти особисті кордони, — вона ще не знає, де вони в неї проходять.
іноді згадую ці два фільми. розумію, що не завжди те, чому я ставлю 10/10 зірок займає мої думки, коли мию посуд через десять років. дивні фільми із рейтингом 31% на Rotten Tomatoes, які об'єктивно погано написані, викликають питання і змушують думати.
маєте подібні фільми, що спонукають до роздумів?
#otherart #фільми

Зображення до поточного посту у каналі "Mai Shelter #УкрТґ" - @maishelter
194
25-01-15 12:39