#психологія #розвиток

Мовчання у стосунках буває двох видів, і ззовні їх важко відрізнити.

Перше - пауза: «мені зараз надто боляче, мені потрібна година, потім повернусь і розкажу».

Друге - покарання: «подумай над своєю поведінкою, а я подивлюсь, як тобі без мене».

У паузі є обіцянка повернутись, у покаранні кінця немає, бо воно і є розмовою, тільки без слів: «від тебе я можу забрати все тепло».

Чому ми так робимо?

На мій погляд, найчастіше тому, що сказати «мені боляче» страшніше, ніж не сказати нічого.

Це означає показати, що ти вразливий, а колись, у дитинстві, вразливість могла лишитись без відповіді, або сердитись у родині було небезпечно. Тож людина навчилась не просити, а зникати.

Партнер, якому нічого не пояснили, відчуває провину і вибачається невідомо за що, і саме так мовчання виявляється дієвим, а отже повторюється.

Тому, хто замовкає: замість «я не сержусь» можна сказати «мені прикро, дай мені годину».

Тому, хто чекає: не вибачайтесь за невідоме, один раз спробуйте сказати «я вислухаю, коли захочеш поговорити», і не біжіть слідом.

Якщо мовчання в парі стало головною мовою, це не вирок, але привід прийти до психолога вдвох.