Думки, навіяні тим що проживаю… (людям з емоційною нестійкістю не читати) Майже два роки психологічної підтримки і роботи з пораненими військовими в лікарнях як психолога-волонтера. Сотні почутих і «пропрацьованих» історій з передової , які змінили мене назавжди. Як кажуть хлопці і дівчата - більше ніколи і нікому я цього не буду розказувати , а тільки вам і зараз…. Так, тепер мені/нам з цим всім жити. І життя це вже точно ніколи не буде таким як до усього почутого…. Іноді , «коли мій контейнер для болю переповнюється», я тихо плачу, а ті хто поряд, не розуміють причину. В такі моменти пояснити про що ці сльози не можливо , тому що про таке не говорять…. …..На наші з колегами питання: розкажіть як, коли, при яких обставинах отримали поранення?, хто був поряд?, хто надавав першу допомогу?, чи був/була ти в свідомості?, через скільки був евак?, що зараз в вашим тілом?, чи бувають у вас кошмарні сни пов’язані з подією?, що тепер з концентрацією уваги?, чи реагує тіло на голосні звуки?, чи відчуваєте себе безпечно в лікарні?, чи зʼявились неконтрольовані приступи гніву?, чи спите ви хоча б 4-5 годин протягом доби?, чи не втратили ви почуття любові до близьких?, чи підтримуєте звʼязок з побратимами, рідними, друзями?, чи є в вас підримка рідних і близьких?, і ще …… багато подібних супутніх питань , відповідаючи на які , хлопці і дівчата в подробицях розповідають як на їх очах розривало на шматки близьких друзів, як їх кінцівки пакували в пакети їх побратим щоб лікарі спробували…, як по 4-5 днів тягнули своїх 200-х побратимів, як їх самих поранених губили з авто еваку, як їх забували на полі бою, як вони пили воду з калюж, як прилітало прямо в бліндаж і розривало на очах, як вони хочуть про це забути але бачать своїх 200-х друзів щоночі, як і що робили собаки, миші , пі…ри з тими кого не забрали і як як як …ще сотні як. Це жесть! Але є і те, що безцінно і важливіше за все інше. І це дає сили рухатись далі. Я знаю точно що разом з моїми колегами і колежанками ми врятували не одне життя! Адже маю безліч випадків, коли до початку нашої роботи в віськових з поля бою було втрачене бажання жити, а вже після — ми не одноразово чуємо: дякую, тепер я бачу сенс життя. Я ніколи не думав/думала що одна розмова може так мене змінити! Ви змінили мене, «це волшебство»? Я взагалі не дивився на цю подію так, під «таким кутом».. Що зі мною, я не плакав ніколи до цього, а тепер мені легше… Як ви це зробили? І ще сотні різних інсайтів , які є надзвичайно опорними для них в прийнятих рішеннях рухатись далі… Саме тому , запрошую в команду психологів/психотерапевтів,тих хто відчуває в собі сили і хоче бачити реальні результати своєї роботи. І ще, не бійтесь, в нас є супевізії і саме там ми «оживаємо» після усього що я писала вище. Бажаючі , пишіть в особисті повідомлення.