Я так розумію, Валерій Залужний все-таки вирішив остаточно перейти у площину латентної політичної боротьби. Вважаю це помилкою, яка точно не принесе йому щастя. Особливо в тій компанії, в якій він зараз, на превеликий жаль, перебуває. Не секрет, що до генерала намертво приклеїлись політичні трупи всіх кольорів, які плекають у своїх некротичних мріях ідею  реваншу.І загалом, невміння тримати подалі від себе політичних небіжчиків — одна з головних вад пана Валерія. Тут тобі і корупціонер Луценко, друг героя рф  Деркача, і втікач Береза, і сивочолий партнер Медведчука, і навіть Підрахуй Ківалов. Сьогодні, між іншим, річниця захисту Валерієм Федоровичем дисертації в академії Ківалова. Я досі не можу зрозуміти, як він це зробив. Навіщо — питання окреме. Саме - як? Тобто у розпал краху контрнаступу Головнокомандувач займався своєю академічною карʼєрою. План, структура, рецензенти, бібліографія — все як треба. Фронт захлинається, солдати гинуть, а їхній командир дбає про «наукову новизну» та «практичне значення» дисертації. І після цього — захист особисто у Ківалова, путінського орденоносця, українофоба, московитської підстилки. Потрібно мати дуже специфічне почуття прекрасного, аби одночасно будувати образ народного героя та обійматися з колаборантом. Звання доктора філософії отримане, ціна -  провалений контрнаступ та імена на меморіальних дошках.Звідси я маю питання до піарників пана посла. Коли ви будуєте культ вашого шефа і намагаєтесь продати образ «майбутнього Президента», уточніть, будь ласка, про кого саме йдеться: про того, хто у найтяжчий момент жив фронтом -чи про того, хто захищав дисертацію у Ківалова?