Повідомлення telegram каналу - @lukanat

Від пояснення психології Ґренделя, одного з монстрів із християнського епосу “Беовульф” чи окремих фільмів про лиходіїв з казок та книжок, й до істориків, що кажуть “не такий вже й поганий був Нерон”, сучасна уява прагне зрозуміти та пояснити лиходія, відділити його лиходійство як випадкове, змінити перспективу. Дракони, вовкулаки та відьми стають дружніми та керованими. Це звичайно, дуже пост-модерний хід, іноді він працює і виходить гарна історія, а іноді він просто є ходом заради ходу і історія виходить кепська.
І от натренована на такій образності людина, зустрічає факт існування російських вояк. У них є якась мотивація, але вона безглузда; є якась психологія, але вона мілка та пласка. Є гріх. Але для сучасної людини гріх це лише проблема припасування до суспісльства, а не жахлива сила, що хоче пожерти усіх без винятку. А диявол, якщо він і є, то точно кращий хлопець, його оббрехали Бог чи святий Михаїл. Тому виходить шок та нерозуміння, нездатність уявити, що от воно зло, ось чинять зло. І глибини у цьому й немає ніякої.
Бо ми так само не можемо казати “вірю в Бога в душі” і при цьому не молитися, не ходити до Церкви, не помагати іншим і не робити у своєму масштабі усього того, що робить Христос. Подібні фрази є відмовкою, ми не якийсь безтілесний розум, наша віра має бути втіленою. Богу, отже, треба бути вірним тілом, душею, розумом, інтелектом, увагою, часом, грошима та усім іншим.
Загалом, до цих вояк можна підпасувати дві фрази, якими себе ідентифікував один персонаж з недавньої стрічки Тарантіно: “Я реальний як пончик” і “Я диявол і роблю диявольську працю”. Все так і є.