Декілька місяців тримала це в собі. Ну не зовсім, розказувала хлопцям, ділилась з друзями. І все стримувала себе від цього посту. Тем більш, що колеги отої «героїні» благали не писати. А нещодавно довго спілкувалась з однією з її коліжанок, ще і ще переповідала нашу розмову. Плакала. - Напиши. Але не кажі подробиц, будь ласка. Де працює і таке інше. Напиши, бо таких безліч - сказала моя співрозмовниця. Так ось, без подробиць. Купляє в мене жіночка мило. Зустрічаємось, я пригощаю кавою. - А вы вот опять на генераторы собираете? - вона мене читає, тому питання риторичне. - Так.- Куда они их там девают???!! - ізумляєтся мадам. І так непередаваємо пожимає плечима та закатує очі. - В сенсі?… - я відриваю погляд від старенького маламута та починаю уважно роздивлятись тьотю.- Ну вот у мое сестры кафе в Одессе. Так там генератор работает з 23го . И все с ним нормально. А вы через день пишете - нужны генераторы… Ні, вона це каже на серьозке. На незамутньонном глазу. Кому вона не довіряє, мені чи пацанам, вона не уточнює. А мені байдуже.- Ну по-перше, порівнювати генер в Одесі та на нулі - це донишко. Днище.- По-друге, ви б мали право питати, якщо б хоч копійку задонатили на ті генератори. А так зась, закрийте рота. Це я вже стою, забувши про каву на лавочці. Забувши про те, що ще не розрахувалась ця тьотя за замовлення. Мені на те байдуже. Мене трясе. - Я плачу военный сбор!! - червоніє вона лицем. - Всі платять. Війскові теж.Вона мовчить. Я стою над нею. Я не знаю, чому я не уходжу. - Нельзя так агрессивно с людьми. Так вы только отталкиваете.Нарешті я повертаюсь та йду. Бо інакше я вдарю. Бо інакше я розридаюсь перед цією. Бо інакше я почну казати все, що думаю.Біда в тому, що їх легіон, нас меньшість. Пишу зараз про це, за вікном лунають вибухи. Скільки вибухів потрібно таким тьотям для свідомості?P.S. Дякую серцем всім притомним!! Ви ахуєнні!!4441111062494152