🧡 Бувають книжки, де чи не кожен герой нагадує тобі частину власної особистості. «Дім на краю світу» Майкла Каннінґема — роман з чудернацькими людьми, з якими я не мала майже нічогісінько спільного. 👁️ Вони були такими дивними, що дали можливість завітати до їхнього світу, де мами курять траву з сином. Пізнавати крізь книжки такий інакший досвід — незбагненна подорож.📍Люди у цій історії не знають спокою і не мають жодного уявлення про себе. Безмежне занурення у свої почуття з драматичним надривом не дає героям бажаного. Вони й гадки не мають, що відчувають насправді. Поза декораціями вистави, у якій грають персонажів свого життя ці тіні сновигають майже безцільно. 😕 У гонитві за унікальною близькістю — такою справжньою і відмінною від того, що уявляють інші — сімейка Гендерсонів немає її взагалі. У відвертих розмовах цих людей вже давно немає чесності, якої вони нібито прагнуть.📝 «Дім на краю світу» — похмуре читання, яке нагадує — від себе не втекти, навіть втіливши найбільш екстравагантну витівку.