🎯 Давньогрецька й альтернативно-історична драма в одному флаконі, що мала великі шанси стати проривним текстом для української літератури, але загубила потенціал по дорозі. ❕Книгу Aurora Borealis Максима Гаха я не змогла дочитати. Перевалила за середину цього солідного стоса, однак з просуванням текстом все виразніше ставало усвідомлення: чим довше терплю цю історію, тим у більш серйозний нечитун заганяю себе. 📝 Є дві сюжетні лінії. У першій герой Арістей починає подорож могутніми давніми ландшафтами у пошуках батька, обставини смерті якого суперечать усій особистості його тата. Тим часом у альтернативному технологічному європейському майбутньому захоплений антикваріатом Віктор Ерфе отримує шалено вартісне й небезпечне замовлення — з’ясувати походження загадкового амулету. 👁️ Зав’язка інтригує, декорації обох сюжетних ліній видаються абсолютно новими для текстів української літератури. Пізнання автора про контекст, у який він занурює, не піддаються сумнівам. Максим Гах знає багато і читачів Aurora Borealis спонукає продовжити дослідження епохи самотужки. 😓 Однак є значний недолік, що зводить нанівець можливі досягнення тексту: з героями надто багато відбувається, а водночас не відбувається нічого. 📌 Поясню. Віктор Ерфе та Арістей повсякчас від когось тікають, крокують на межі життя й смерті, довідуються унікальну й секретну інформацію, але поступово ця звивиста динаміка сюжетних ліній стає циклічною одноманітністю. Дещо спростивши, я дозволю собі сказати: за половину книги обидва герої не наближаються суттєво до розгадок таємниць. Так, вони кілька разів майже гинуть та отримують якесь начебто сакральне знання, однак з цим ні читачі, ні персонажі не долають значної частини шляху своїх важливих місій. 🙂 Події історії мають не тільки сповнювати шоком чи обуренням, що минає з перегортанням сторінки. Вони слугують трамплінами для зміни траєкторії сюжету або ж поглибленням знань про героїв/сетинґ. Цього я не побачила в книзі Aurora Borealis. Можливо, текст демонструє позитивні зміни у частині, до якої я не змогла дістатись. 😀 Втім, коли половина книги минає у подібному темпі — це вже дзвіночок. 📍Крім того, багато з жінок тексту сексуалізовані. На Віктора Ерфе вішається кожна, а Арістей здобуває таку прихильність дам, що одна майже незнайомка просить помастурбувати з думкою про неї. Подібне зображення значної кількості героїнь вважаю безсенсовним і сміховинним. ✏️ Текст пройшов повз мене. Шкода, бо хотілось дивитись на таке гарне видання на своїх поличках і згадувати проведений час з теплом на душі.