Сьогодні в 3:20 ночі помер наш Альберт.

Чілійська білка, або ж білка дегу.

Любий білячий син, так я його завжди називав. Вічно вередуючий, котрий завжди пускав кігті в усіх, та намагався кусатись. Гучно піщав та ворчав як дід.

Але ми з ним добре ладнали.

Він був непосидючий і постійно намагався втекти з клітки, не дивлячись на двох котів, котрі вміють полювати. Одного разу він навіть майже втік в комунікації будинку на перетримці у мого друга Влада. Такий був бандит.

Навіть фоток з ним майже нема за всі ці 5 років, бо поважав його бажання бути недоторканним.

Єдина кого він любив — його сестричка. Вони були нерозлучними.

Він міг погано себе вести, щось гризти, шуміти, і інше. Але ми любили його всією душею.

Останні миті він зустрів на моїх долонях у ванній кімнаті. Геть холодного ми намагались його обігріти біля теплого полу, щоб з ранку вести в реанімацію. Але він вирішив, що йому пора.

Він був в оточенні сімʼї. Втирався в мене. Знав, що це ми, хоч вже не бачив. Бо втратив зір від віку.

Всередині щось померло. Разом з ним. Для нас він той самий малюк, котрого ви бачите на останньому відео. Таким він лишився для нас у памʼяті назавжди.

Одного дня ми побачимось з тобою знову. Де будемо знову разом у вічності. Мій любий хлопчик.