📻 "...після діалогу настала холодна пустка, мовчазний простір якої порушували лише поодинокі спогади минулого життя, що беземоційним echo'м кружляли навколо..."➿➿➿➿Я вже неодноразово підкреслював у своїх дописах те, що інструментальна музика має одну індивідуальну рису, суть якої полягає в наданні слухачеві своєрідного музичного плацдарму для розповіді своєї власної ліричної історії. Так, навіть попри те, що автори композицій проєктують свій власний життєвий досвід на музичне полотно, можливість вкласти в гармонійні слоти щось індивідуальне нікуди не зникає, адже будь-який мелодійний ряд чи фактурність ритміки є незалежними та універсальними інструментами.Направду, свою особисту історію я візуалізував ще до того моменту, як ознайомився із авторським описом by Sky Aircobra. Якщо композиторка цих двох полотен ділиться з нами рефлексією стосовно однієї дуже важливої та болісної зміни в своєму особистому житті, то мій мозок запропонував мені дещо інше. Згадуючи про написаний вище універсалізм інструментальних патернів та елементів, мій центр візуалізацій згенерував аж декілька розповідей, діставши відповідні спогади як з періоду дитинства та юності, так і з проміжку чотирирічного минулого. У підсумку, вийшла своєрідна музично-слухацька антологія, де для кожної історії лунав тотожний саундтрек.Попри те, що згаданий вище саундтрек крокує вже відомими мені стежинами жанрової традиційності, наявність в ньому доволі життєво-автентичних змін модуляцій змушує відразу відкинути вбік будь-які музично-аналітичні інструменти і зосередитися виключно на режисурі своєї власної автобіографічної кінострічки, вибудувавши перед початком цього процесу саме ті, єдині, декорації та атмосферу - у повній відповідності до першоджерела.І тут, саме в цьому місці, я хотів було і завершувати свій допис, але не можу не додати ще один цікавий для мене момент, який доволі вдало, як на мене, перегукується із вищевикладеним. Окрім загального збагачення музичного простору різноманітними ефектами, що доволі вдало налаштовує мене на прогулянку відповідним сетингом, моє слухацьке вухо вловило і не відпускає досі один-єдиний елемент, який здався мені схожим водночас і на клацання пальцями, і на звук перемикання слайдів у діапроєкторі.Наявність цього мінімалістичного семплика непогано так заглиблює у процес саморефлексії, вимальовуючи сценку, де я сиджу на якомусь горищі і переглядаю свої слайд-спогади, немов відбираючи самі ті з них, які і потраплять в книгу-розкадровку, що ляже в основу моєї, вже згаданої вище, автобіографічної антології.➿➿➿➿📻 "...з часом мовчазну пустку змінять інші декорації і, можливо, серед них розпочне свою ходу вже зовсім інший діалог... діалог із раніше незнайомим співрозмовником..."