Повідомлення telegram каналу - @long_telegram

​​«Якось був зліт юних піонерів, і вчителі вже зауважили, що Василь [Стус] вміє добре говорити. І ось на цих зборах (клас, мабуть, п’ятий чи шостий), Василь там виступав, говорив, очевидно, те, чого його наперед навчили. А потім він, такий маленький, тягне ручку і вигукує: “За Леніна, за Сталіна!” Справа в тому, що він дуже вірив книгам, щиро». 
Цей спогад сестри Стуса у книжці Радомира Мокрика «Бунт проти імперії: українські шістдесятники» ілюстративний — Стус був далеко не єдиним із покоління українських дисидентів, які народилися через двадцять років після приходу радянської влади і росли під впливом совєтської пропаганди.
Головною темою книжки є становлення шістдесятників: як талановиті студенти, висхідні зірки української радянської літератури кінця 1950-их—початку 1960-их років, які працювали у межах тоталітарної системи, перетворилися на дисидентів і борців із цієї системою. Як пише Мокрик, «це покоління народилося в радянській системі і зуміло в ситуації цілковитого інформаційного вакууму розгледіти [її] фальш…». І не лише розгледіти — а й пожертвувати побутовим комфортом, часто волею, а іноді й життям, щоб почати кинути виклик імперії, яка на той момент виглядала непохитною.
При цьому Мокрик розповідає про Стуса, Симоненка, Костенко, Дзюбу, Драча, Сверстюка та інших шістдесятників як про живих людей — вони закохуються, сваряться, ходять одне до одного в гості, скаржаться на брак грошей, п’ють горілку і підстьобують одне одного в листах. Тому ця книжка — рідкісний випадок того, коли дослідження, яке зародилося як наукова робота, читається легко і швидко.
Це не колекція біографій, а саме хороший наратив; «мандрівка в мікросвіт українських шістдесятників», яку й обіцяє анотація. Окрім розповіді самих шістдесятників — екскурси у деякі з вирішальних моментів української й радянської історії у цю епоху: наприклад, антисталінської промови Хрущова і Куренівської трагедії.
Радію, що виходить якісний нонфікшн про Україну від українців, і раджу почитати.