Втрата Божої Благодаті з-за смертного гріху знайома кожному християнину, - коли провина міцно сідає на шию та не відпускає аж до сповіді. Більше того, з часом навіть перспектива скоєння гріху тотально паралізує своїм всепоглинаючим відчаєм нашу волю до справ милосердя та самого життя.Не в останню чергу провина ця підсвічується нашим глибинним розумінням свободи волі - за Апостолом "ніхто не може відняти нас від любові Христової", але ми самі віддаляємо себе від Бога відмовою від Його милосердя. Духовна обачність ризикує перерости у хворобливу прискипливість, коли людина жахається кожної думки, погляду та подиху.Церква вчить нас мудрості золотої середини. Божий дар свобідної волі, що, мов та лупа, навіть потенційний гріх може перетворити на привід для відчаю, повинен знайти своє місце між єретичними крайнощами кальвінізму (де наша воля не варта нічого) та пелагіанства (де воля наша спасає нас без участі Бога). Провина - не вирок, а шанс до свідомого кроку назустріч милосердю Христа.☩ LITVINOFF