Вгору й до земліУ пустелі із відзвуків шириться гомін,Огорне течією, кольору спраги.Відлуння із темряви давить на скроню -Цей мрійник, також мріяв літати...Нас таких тут мільйони. Кілометри пастеллю,Застелює небо майбутній наш кат.Все хороше і зле, він змішав з аквареллю:Сірим по світлу, червоне навзнак.Рутина стягує шкіру, як дротом.          Тіло поплавить кислотна роса.Світло закриє брила бетонна,          Незмінна тиша викликає маразм.Серце клекоче від спогадів штучних,          Кольорових людей серед сірих нема.В дитинстві не думав, що зможу так влучно          Описати буденність словом - "нудьга".Кроки зливаються в пісню кварталів,Звуки "нормальності" заплямовують дні.Жага до справжнього шле по спіралі:       Сірий - червоний - знову на дні.Течія забирає цю думку з собою,В забутій пустелі кожне слово - вода.Кат у воду поклав ще одного герояСіре, червоне, по тілу - іржа.Крапка майбутньому, передає естафету.Сплітаються течії жадань та реалій.Сіре тривожно досягне апогею І сонце защемить між ребер знущально.За виступ хапаючись смакувати поразку.          Каміння затерте, мазолі на пальцях.В пустелі, у темряві чекати антракту          Згоріти й відчути себе врешті живим...#поезія#Черкун_К (Тґк автора)