Зранена, але жива.

Шкіра відчуває не тільки на дотик. Часом поглядом, часом емоцією. Твоя сириця  приймала виклики "на ти". Із ніжністю в сполуці беззахисно-гнучкою. Вмить – гострий поріз зачепив. Поранив бузкову душу. А ти – жива, пронизує  надрив,Зранене місце поцілунком остужу. Захист – не єдиний засіб проти болю. Коли мене нема, не поруч – ще поріз і знову. Рубці на місці ніжності,    її я не відновлю. Нестерпний біль глибочить рани із криком  невимовним. Поріз, розрив і рвана рана знову. Скільки всього було? Десь тисячу. Коли терпіти вже  немає змоги. Вся у крові, не чути крику – промовчуАж раптом кров стає вельветною лускою,Твердою збитою неначе криця. В очах жага життя, що коїться з тобою? Немовби дикий звір постав чи вільна птиця. Тепер – яскравий лускогриз, за сутністю – дракон. І хай тремтять, хто різав та прирікав на муки. Палитимеш –  вогонь багряний прийде, а не сон. Як звіра породили – забудь про спокій поки. Лиш зловлю мить, яка прийде: подій..цих.. після:Розм'якнуть ті металокровні лускиІ ніжність поміж них на волю скресне,Емоції прийдуть, а ти не даш їм більше спуску.#Kaiser_A