Я курю сигару цинічних бульварів,

Де зав’язуються в вузол не один із романів. Я курю сигару із малахітового НіагаруІ пускаю зимову з рота холодну пару. Я курю сигару, цинічно цокаючи язиком,І дістаю черешню правою ногою. Я курю сигару нескінченного людського поту,Що скочується при думці, що ми живемо в пошуках вовків. Я курю сигару всіх своїх мистецтв, зроблених руками,І всіх зізнань, що не заслуговував я по чину жодним разом. Я курю сигару нескінченного зухвальства й невпевненостіІ аури небесного тіла, що не має космічної консистенції. Я курю сигару зі всіх помилок і божевільних збочень,В котрих собаки раптом стали людьми й почали знімати кіно. Я курю сигару, уявляючи, як дам у барі жару,Коли, дивлячись кабаре, отруту вип’ю до краю. Я курю сигару товщиною з трамвайну шпалу,Бо в тій сигарі всі мої рефлексії й психологічні проблеми мого часу. Я курю сигару з тонкого крафтового паперу,Котрий зроблений зі шкіри дерев, котрі не потраплять до раю. Я курю сигару, немов димова шайба в колодязі,Я курю сигару, немов паровоз у стімпанковій прозі. Я курю сигару — залишився лиш недопалок. Здається, пора переходити на тютюнову трубку - запалюй. Я курю собі трубку — повну душевно тьмяних трав КарпатІ чаю по знижці в Сільпо, що носить ім’я АТБ. Я курю трубку — в ній дзвін і гуркіт трембіти, що не має імені,А її довжина вимірюється в кілометрах. Я курю собі трубку — в ній тихо сидить собі вовкІ чекає хвилини виплигнути з табакерки. Я курю собі трубку і викурюю розум у кур,Здається, вони не розуміють мого капітального філософського задуму. Я курю собі трубку і наповнюю тіло трансляцією енергетики. Я курю собі трубку, заряджаючись на атомно-ядерну ідентифікацію. Я курю собі трубку і думаю — от я вже дід,А колись давно я був іще Едуардом. А можливо навіть Енеєм чи Оріоном Паксом Чи фортепіяно забуте собів лікарні. Я курю собі трубку, і дим Колумбії тече по моїх венах. Я курю собі трубку — і корінні народи Америки вдячно кивають в такт. Я курю собі трубку — і скіфи пасуть на лугах своїх золотих коней. Я курю собі трубку — чомусь поряд зі мною Зевс оголив вуста. Я курю собі трубку — розум наповнений чистою святою водою. Я курю собі трубку — я мрію про море, пляж і Гаваї. Я курю собі трубку, котра зроблена з піску моїми племінниками. Я курю собі трубку, що дійсно схожа на мармелад. Я набиваю трубку зубами розтовченого крокодила. Я набиваю трубку астралом, заточеним об коліно. Я набиваю трубку зеленкою й глиною впереміш, як медичний рецепт. Я набиваю трубку діагнозом у пріоритет. Я набиваю трубку — попереду буде гора. У самурая немає шляху — тільки шлях. Я набиваю трубку світлофорами свого айк’ю. Я набиваю трубку безсвідомим у всіх на виду. І ось я курю собі трубку — і відчуваю знайомий парфум ідіотів. Я курю собі мирно трубку — і не знаю, чи є сенс в агрегатній формі. Я курю собі трубку — намагаюсь викурити мишу з моєї кроваті. Я курю собі трубку — пора переходити на жувальний тютюн. Тьфу... І ось я жую тютюн — мій стоматолог помститься новим анекдотом. Жую я тютюн — мої очі розплющені широко і дивляться у вікно. Жую я тютюн — а вікно, ви ж не знали, так схоже воно на кіно. Жую я тютюн — а в кожному кіно є, звісно, любов. Жую я тютюн — банальний, а все ж таки інтригуючий той сюжет. Жую я тютюн — і відчуваю, що відлетіла вже друга пломба. Жую я тютюн — а в тому кіно холодна і біла зима. Жую я тютюн — цікаво, чому так повільно кіно йде в моєму метро? Жую я тютюн — зуби руйнуються во ім’я святого Грааля. Жую я тютюн — на престол сходить король із раю. Жую я тютюн — наскрізь зиму в снігу пробивається кладовище загублених квітів. Жую я тютюн — можливо, це кіно не те, чим здається. І зуби втікають від мене в симетрії — в раковину, потім у басейн. А в басейні плаває моє пінопластове тілоЗ широко розпахнутими очима. Мене розрізають на шмаття хірурги — видаляють крила,Вколюють тестостерон і одночасно б’ють електрошоком по спині,І вишивають на ребрах кров’ю моєю і пінопластовою кісткою. Навіть тютюн не допоміг не перетворитись на жука-звіра.#Генрі_Крадієць_Сенсу #поезія (тґк_автора)