Четверта ранку, холодними і знекровленими пальцями косплеєр тягнеться до нитки, зав'язуючи останній вузел. Відчай у його очах затмарюється лише кофеїновим шаленством та парами клею. Косплеєр давно не бачив родину, сон... котів. Горб на спині більше не болить: він сформував екзоскелет навколо хребта і самоусвідомився як нова особистість. Валеріан швидко побудував плани на майбутнє та кар'єру у сфері служби підтримки. Він вже готовий брати кредит на садочок для дітей і завдаток на квартиру недалеко від метро та АТБ. Він швидко і гучно засуджує обговорення нових коспланів та факт невід'єдності пальців косплеєра, що є безперечною провиною тюбіка суперклею, залишеного на підлозі. Під враженнями від нових скріншотів зливу Аватара, втомлений та знекровлений косплеєр суне Азулу вище по списку наступних коспланів. Як і черга до Раю той вже давно виглядає безкінечним. Косплеєр дрібно трясеться в такт швейній машинці. Серце співає гімн Незалежної кожен раз, коли нова хитровиїбана лапка б'ється об металеві деталі машинки. Голку не міняли з минулого сторіччя: її огризок дарма має надію зустріти гідний кінець, а лише відчайдушно тужиться пройти крізь 8 шарів різноманітного блискучого ганчір'я. Валеріан мовчить. Продираючись крізь напади судом та артритного болю косплеєр підбирає цеглину телефону. Екран не розпізнає відбиток: у справжніх косплеєрів нема відбитків. Вони лишились десь у калюжі суперклею, намертво об'єднані з підлогою. Залишки застиглого пластику неприємно сверблять під нігтями, утворюючи нові криваві тріщини. Крізь розводи крові та клею косплеєр відкриває тікток, а там йому і кажуть: [ваш найкращий коментар]#лор_88 #меми_88