😢🤝 Памʼяті великого науковця та непересічної людини, розповім над чим працював Денис Пашевин. Який трагічно пішов від нас в дуже молодому віці…__________________Ми всі знаємо, що у нас є імунна система. Знаємо, що вона реагує на проникнення вірусів та бактерій, захищаючи наш організм від загибелі. Але як це відбувається? Як саме і чим сильні імунні клітини? Є декілька механізмів. Самі відомі це фагоцитоз - коли лейкоцити банально зжирають патоген. Є клітини-вбивці - Т-кілери. Є антитіла, комплемент та ще багато чого іншого. Але самий дивовижний та загадковий інструмент захисту було відкрито відносно недавно - в 2004 році. Команда вчених з Німеччини побачили в крові хворих людей плаваючі павутиноподібні сітки, які виявилися пошкодженою ДНК із нейтрофілів. Почалось ретельне дослідження цього явища, і згодом було відкрито таке явище, як НЕТОЗ (від англійської «NET” - сітка). Це особлива унікальна здатність нейтрофілів - наших імунних клітин – викидати назовні власну ДНК з ядра, створюючи з нього павутиноподібні сітки, аби зупинити інфекцію. Ці сітки здатні захоплювати, обплітати та знерухомлювати патогени. Але не просто самоліквідовуватися, а взриватися, викидаючи з себе павутину сіток з ДНК, обплітаючи і знерухомлюючи бактерії та віруси. Вчені прискіпливо й із цікавістю почали вивчати це явище, побачили його при важких станах, наприклад таких як сепсис. І зрозуміли, що ці сітки можуть бути дуже небезпечними й здатні спровокувати тромбоз, як критичне ускладнення. Це відкриття перевернуло наше уявлення про імунний захист та дало сильний поштовх в розумінні причин тромбозів при важких станах, а також… Привідкрило віконце для розуміння суті багатьох автоімунних захворювань. Але потім якось воно забулося й стало предметом вивчення лише вузького кола вчених. Бо вважалося, що така дивна і дуже нелогічна поведінка наших і імунних клітин притаманне лише дуже важким інфекціям й зазвичай не трапляється в банальних ситуаціях. І тут прийшов ковід. Почали помирати люди. І досить швидко стало зрозуміло: тяжкість COVID визначає не лише сам вірус, а й те, як на нього реагує організм. Бо більшість людей переносили вірус практично непомітно. А у деяких буквально на очах виникала якась судинна катастрофа. Денис Олександрович на той час вже дуже глибоко й серйозно вивчав НЕТоз в інституті при різних серцево-судинних та онкологічних станах, повністю поставив методику та налаштував весь процес дослідження - від стимуляції нейтрофілів та спонукання їх до надмірної агресивності до отримання високоякісних кольорових мікрофотографій, які зафіксовували це явище. Мій науковий керівник запропонував провести експеримент, і спробувати пошукати ці павутиноподібні сітки ДНК в крові ковідних пацієнтів (хоча шансів побачити їх було не багато). Денис завзято й наполегливо взявся за роботу. Я приносив кров пацієнтів в інститут, сідав поруч, і Денис робив справжнє наукове диво. Кров ковідних пацієнтів змішували із різними хімічними сполуками, випадав осад, лейкоцити відділялися, потім їх відбирали, і зрештою потужний мікроскоп робив один за одним дивовижні знімки… І раптом ми побачили закономірність - вже на самому початку захворювання всі пацієнти, які мали приблизно однакові незначні симптоми, насправді з самого початку вже мали абсолютно різний прогноз… У когось кров вела себе спокійно й адекватно до дій віруса. А в когось вже починався масовий тотальний викид ДНК з нейтрофілів. Буквально через декілька днів цих людей переведуть до реанімації із-за масового тромбозу… Повторювати суть дисертації, з якою мені дуже сильно й глибоко допомагав Денис, я не буду — про неї вже багато писав, і все це є у відкритому доступі. Але скажу, що ці дослідження зробили неймовірний стрибок у нашому розумінні суті інфекційних захворювань та дали змогу значно краще орієнтуватися, у кого захворювання може піти небезпечним шляхом, раніше реагувати на загрозу тяжких ускладнень і допомагати нашим пацієнтам.