😥 Вчора ввечері на тлі суцільного болю й суму за загиблими та постраждалими від обстрілів сталася ще одна неймовірно сумна для Києва трагедія. Тихо й без гучних заголовків вчора обірвалося життя одного з найкращих та найвідоміших інфекціоністів Києва. Важка хвороба забрала життя одного з найвидатніших практиків-клініцистів, людини, яка попри свій молодий вік, працювала безпосередньо в стаціонарі та біля ліжка хворого більше 25 років… Дмитро Миколайович встиг за цей час встиг виростити та підготувати декілька поколінь нових молодих лікарів-практиків. Дмитра Миколайовича знали мабуть що половина киян, бо він працював все життя в двох великих центральних інфекційних лікарнях, а в Києві їх було всього чотири… Це був справжній друг, вчитель, наставник та колега. Я памʼятаю, як коли ще медбратом починав тільки знайомитися із інфекційними хворобами в стаціонарі, за щастя та велике везіння було чергувати на зміні разом із Дмитром. Просто тихенько стояти в кутку та дивитися й запам’ятовувати, як правильно збирати анамнез, проводити огляд й ловити найдрібніші підсказки, аби виставити правильний діагноз… Страшні менінгіти, лептоспірози, запущені дивні висипки та купа найдивніших загадок легко й майстерно піддавалися Дмитрові й люди одужали й дякували лікарю своєю усмішкою! Дмитро був дуже скромним та тихим, ніколи не сварився та не принижував інтернів та молодих лікарів. Навіть коли жорстко накосячиш та все наплутаєш, він просто тихо підходив і казав, дивлячись проникливим поглядом крізь окуляри, як правильно та що треба терміново виправити. Його спокійна посмішка та погляд завжди із хитринкою давали відчуття захищеності та безпеки в лікарні. Бо всі знали - за твоєю спиною завжди є надійний тил та щира допомога… Дмитро був одним з небагатьох, хто дійсно вчив та безкорисно передавав знання далі. Щоб медицина розвивалася та ставала доступнішою. А не надбанням тільки купки еліти… Ще 15 років назад я почув від нього - а це були його власні спостереження та висновки - що антитіла М при бореліозі часто хиблять й не варто спішити лікувати всіх підряд із-за якогось одного p41. Те, що знає зараз цілий світ, колись було сміливою сенсацію та дуже прогресивним поглядом. На свій страх та ризик… Я можу згадувати нескінченні історії, поринаючи в спогади та ностальгію за тими часами. Мені дуже боляче… Бо це дійсно непоправна втрата для медицини, для інфектології, для Києва. Всі розуміють, в якому жахливому становищі зараз знаходиться медицина, медична освіта, загалом система надання допомоги. Війна, реформи, відношення та взагалі ситуація неминуча оголюють ці страшні пробіли й глибокий дефіцит висококваліфікованих кадрів…

😥 Дмитра Миколайовича буде дуже тяжко замінити. Думаю, навіть неможливо…

🤝 Вічна пам’ять! Безмірна повага та шана справжньому Лікарю, Вчителю та Другу!

🙏 Мої щирі співчуття дружині Яні та всій родині. Наша медична спільнота сьогодні в жалобі за такою важкою втратою…