Позбавлення батьківських прав…В наших судах стосовно цього питання склалась дещо кінчена практика.Колись судді Верховного суду прочитали практику Європейського суду по правах людини, яка декларувала, що позбавлення батьківських прав – це крайня міра, що застосовується коли поведінка батьків/одного з батьків є невиправною по відношенню до дитини, а отже перед позовом повинні передувати дії направлені на налагодження відносин батьків з дитиною 9що мав на увазі ЄСПЛ, не дуже зрозуміло, але маємо, шо маємо).І все. Верховний суд понавиносив постанов з відмовою у позбавленні батьківських прав, зазначаючи вищенаведену фразу, як підставу, і все. Вважає шо справився. Але знаєте до чого це призвело?А призвело це до того, що у випадках, коли батько/мати грубо, систематично, тривало не виконує батьківських обов’язків пов’язаних з вихованням, навчанням, лікуванням, спілкуванням, турботою, підтримкою дитини, суди першої і апеляційної інстанції відмовляють в задоволенні позовів про позбавлення батьківських прав на підставі тої, доволі неконкретної позиції Верховного суду, а Верховний суд не приймає до перегляду касаційні скарги з цього приводу з причини того, що все і так зрозуміло з попередніх рішень.Так бути не повинно. Бо одна справа, коли Європейський суд по правах людини приймає рішення, ґрунтуючись на практиці країн, де працює система соціальної підтримки та орган опіки дійсно може «за ребро повісити» батька чи матір, що порушують права дитини і не виконують обов’язків. Але ця калька не лягає на систему, яка існує в Україні. І якщо шановний Верховний суд пише, що позбавлення батьківських прав – це крайня міра, то будьте люб’язні дайте визначення цьому. Ну тобто: Якщо батько чи матір не водять дитину до школи, не спілкуються з нею, не люблять її, не підтримують, не лікують, то це крайня міра, а якщо немає хоча б однієї складової, то нє.А то знаєте, ми, адвокати, на боці позивача збираємо купу доказів, психологи, засідання комісії, свідки, купа документів та правових позицій по сто сторінок, дитина ця бідна в засіданні труситься, але пояснення надає, просить позбавити батьківських прав, а відповідач такий, як ясне сонечко, один раз соізволіваєт прийти в якесь засідання (нерідко онлайн) і такий:- Ваша честь! Не позбавляйте мене батьківських прав, бо я не хочу.І суд такий:- Відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, бо відповідач не хоче.Це був би анекдот, якщо б було смішно.От скажіть мені, любі судді, на кой ляд батькам і їх дітям таке правосуддя? Норма права вродє є, порушення її також є, доказів купа також є, а рішення все одно «відмовити, бо крайня міра, бу бу бу…». У вас взагалі є розуміння, що за всіма цими справами, де ви беземпатично виносите рішення такі, щоб попростіше, стоять долі людей? І шо дитині от з таким довєсочком по життю потім йти.Крч, нема в мене вже ні слів ні сил з вами сперечатись. Але повірте, настане день, коли цю абсолютно неадекватну судову практику вдасться зламати. І я от буду з докором кожному з вас в очі дивитись, коли ви почнете штампувати протилежні попереднім рішення, видаючи їх за вашу вольову і принципову позицію.Адвокат Станіслав Ліфлянчик.