Дивлюся новий серіал Netflix «Клуб гурманів», або «Досконала брехня». На допиті поліцейська ставить одній із героїнь питання:Якою людиною ви стаєте, коли Вам погано?

І я зависла. Бо це ж майже готове дослідження на кілька терапевтичних сесій. Не що ви робите, коли вам погано. Не як заспокоюєтеся, відволікаєтеся чи просите про допомогу. А саме: якою людиною стаєте? Тією, яка зникає і перестає відповідати? Тією, яка потребує, щоб її негайно помітили, але нізащо не скаже про це прямо? Тією, яка злиться, чіпляється до дрібниць і робить боляче першою? Тією, яка починає все контролювати? Тією, яка завмирає, стає слухняною і намагається нікому не заважати? Тією, яка працює ще більше, купує непотрібне, їсть, п’є, їде кудись, рве стосунки або раптом вирішує почати нове життя з понеділка? Можливо, коли нам погано, ми стаємо схожими на себе маленьких. На тих, хто колись уже навчився якось переживати біль, самотність, сором, безсилля. І тепер цей давній спосіб вмикається раніше, ніж ми встигаємо зрозуміти, що відбувається. Мені подобається це питання ще й тому, що воно не лише про симптом чи поведінку. Воно про цілу людину, яка з’являється в нас у важкі часи. Якою людиною стаєте Ви, коли вам погано? І чи подобається вам вона? Хоча ні. Можливо, спочатку важливіше інше:Чого ця людина так відчайдушно потребує?