Сьогодні я на навчанні з теорії прив’язаності.Для тих, хто не знає: це напрям у психології, який вивчає, як ранні стосунки з батьками чи тими, хто нас доглядав, формують наші способи бути у близькості. Джон Боулбі — батько цієї теорії, а його послідовниця Патріція Кріттенден показала, як ці моделі впливають на нас упродовж життя.Чому це так важливо? Бо від того, як ми колись навчилися шукати безпеку, залежить те, як ми зараз кохаємо, сваримось, підтримуємо і навіть як ставимося до самих себе.І от перша година навчання, перше питання від лектора Кларка Бейма — і воно влучає в саме серце:👉 Чи я є безпечною фігурою прив’язаності для самої себе?Коли я в стресі, чи можу покластися на себе?Чи вмію дати собі комфорт, співчуття, пробачення?Чи залишаюся з собою поруч — не відкидаючи, не критикуючи, а тримаючи, як тримають дитину?Це питання не про книжкову теорію, а про наше щоденне життя. Бо світ може хитатися, люди можуть зникати, але тільки ми самі можемо вирішити: бути собі тим, хто не залишить.І, мабуть, із цього й починається справжня безпека — всередині.