Так іноді хочеться жити у світі, де всі тебе люблять.Де зустрічають з радістю, не шепочуть за спиною плітки й криві слова.Але є дні, коли виходиш у цей світ у дитячій шкірі.Тонкій, ніжній, прозорій, як пелюстка.У ній кожне слово – наче подряпина,кожен погляд – удар.І є дні, коли доводиться вдягати дорослу броню.Вона важка, але витримує удари.Броня, з якою можна йти крізь вогонь, крізь бруд, крізь мідні труби.У ній витримуєш напади, укол рапіри й навіть полум’я.Дуже важливо знати: де можна бути тонкими шарами душі,а де потрібна ця важка доросла броня.Це різні світи. І вміння перемикатися між ними – навичка,без якої неможливо залишатися живим.Розрізняння – ось чому, мені здається, варто вчитися і в терапії, і просто в житті.Розрізняти своє й чуже.Владу і потребу.Турботу і контроль.Любов і маніпуляцію.Бо іноді плутається: я тут, щоб будувати бізнес чи розширювати аудиторію?Чи я тут, щоб по-дитячому отримати трохи любові й визнання, яких так бракувало?Можна і те, і те. Але тільки якщо я знаю, у якій шкірі виходжу назустріч світові сьогодні.