Так іноді хочеться жити у світі, де всі тебе люблять. Де зустрічають з радістю, не шепочуть за спиною плітки й криві слова. Але є дні, коли виходиш у цей світ у дитячій шкірі. Тонкій, ніжній, прозорій, як пелюстка. У ній кожне слово – наче подряпина,кожен погляд – удар. І є дні, коли доводиться вдягати дорослу броню. Вона важка, але витримує удари. Броня, з якою можна йти крізь вогонь, крізь бруд, крізь мідні труби. У ній витримуєш напади, укол рапіри й навіть полум’я. Дуже важливо знати: де можна бути тонкими шарами душі,а де потрібна ця важка доросла броня. Це різні світи. І вміння перемикатися між ними – навичка,без якої неможливо залишатися живим. Розрізняння – ось чому, мені здається, варто вчитися і в терапії, і просто в житті. Розрізняти своє й чуже. Владу і потребу. Турботу і контроль. Любов і маніпуляцію. Бо іноді плутається: я тут, щоб будувати бізнес чи розширювати аудиторію? Чи я тут, щоб по-дитячому отримати трохи любові й визнання, яких так бракувало? Можна і те, і те. Але тільки якщо я знаю, у якій шкірі виходжу назустріч світові сьогодні.