Тривога в гештальт-призмі — це не хвороба і не дефект. Це енергія, яка вже піднялася, але ще не знайшла форму.Між «я хочу» і «я роблю» завжди є пауза. Саме в цій паузі і народжується тривога. Вона показує: я готовий до кроку, але ще не бачу опори. Я прагну до нового, але ще не знаю як.Якщо дати собі право побути в цій зупинці — тривога стає паливом для дії. Вона згортається у ясність: чого я хочу, що мені потрібно, який мій наступний рух.А коли ми від тривоги тікаємо, закриваємо її заспокійливими чи прокручуванням стрічки — енергія лишається заблокованою. І тоді тривога перетворюється на фон, на постійний шум у тілі та думках.Гештальт дивиться на тривогу м’яко:це не вирок, це запрошення.Запрошення придивитися: яку нову форму мого життя я ще не наважився прожити.І тоді можна спитати себе:— Що я хочу зробити, але поки не наважуюся?— Якої підтримки мені бракує, щоб зробити цей крок?— Якщо я залишуся з тривогою ще хвилину — що вона мені підказує?— Який маленький крок я можу зробити вже зараз, щоб наблизитися до бажаного?— Чого я насправді боюся втратити, якщо піду у нове?