«Єдине, що ми можемо робити в світі абсурду — творити сенси».— Ярослав ГрицакАле як? Як їх створювати, коли все навколо — хаос, втома і біль? Коли все втратило логіку, і навіть слова знебарвились? Сенси — не даються готовими. Їх не можна купити чи випросити. Вони народжуються, коли людина здатна дивитись на світ не лише як на джерело загроз, а як на можливість бути Людиною — незважаючи ні на що. Ігор Козловський, філософ, який пройшов тортури й полон, писав, що сенс — це внутрішнє світло, яке ми плекаємо навіть у темряві. І що здатність до його творення — це акт зрілості духу. Можна взяти чужі сенси як опору — так, як беруть до рук ліхтар у нічному лісі. Але потім усе одно потрібно роздмухувати своє світло. Сенс — це не абстракція. Це чийсь запис у щоденнику. Чашка чаю в лікарні. Слово «тримайся», яке встигло пройти крізь сльози. Це здатність дати ім’я навіть тому, що здається жахливим і безіменним. Здатність бути і бачити — у світі, який іноді ховається під маскою абсурду. Навчитися творити сенси — можливо. Це не разовий акт, а процес. Може, навіть єдина справжня духовна практика — бути тим, хто створює зміст у порожнечі. Не для пафосу. Для життя.