Скажу різко, але іноді дуже боляче дивитися на сучасних дітей.Вони знають, як підключитися до Wi-Fi. Знають, де знайти мультик. Знають, як скачати гру. Знають, як перемотати рекламу. Знають, як зробити фото, записати голосове, поставити смайлик.Але не завжди знають, що бабусі треба помогти нести сумку.Не завжди знають, що дідусю треба поступитися місцем.Не завжди знають, що коли хтось плаче - не треба сміятися.Не завжди знають, що “дякую” і “вибачте” - це не старомодні слова.І тут питання не до дітей.Питання до нас.Бо діти не народжуються байдужими. Вони стають такими, коли бачать байдужість навколо.Якщо мама проходить повз стару людину - дитина вчиться проходити повз.Якщо тато грубить продавчині - дитина вчиться грубити.Якщо вдома всі кричать одне на одного - дитина думає, що це нормально.Ми дуже швидко навчили дітей техніки. Але людяності не можна скачати з інтернету.Її треба показувати.Кожен день.Поступився місцем - дитина бачить. Допоміг підняти пакет - дитина бачить. Не накричав, коли міг - дитина бачить. Подзвонив бабусі - дитина бачить.Мені здається, найстрашніше не те, що діти сидять у телефонах.Найстрашніше, що ми самі не завжди даємо їм приклад, для чого з того телефона відірватися.Бо пароль від Wi-Fi вони згадають швидко.А от чи згадають потім, що старих треба берегти?Це вже залежить від нас.@life_with_Jesus