Ви бачите сьогодні, що в кожній другій сім'ї подружжя витрачає гроші окремо, і щомісяця вони сідають разом і підбивають підсумки. Я раджу їм найняти бухгалтера, щоб розібратися у всьому цьому і не лаятися, хто з них витратив більше... Один платить за воду, інший за електрику, цей за бензин, вони підраховують і так платять. Мало людей переступають через це — щоб розпоряджалися грошима всі і при цьому не відчувати страх перед іншою людиною. Ідуть купувати будинок і бояться: — Півбудинку запишеш на мене! Щоб завтра вони, все можливо, не розлучилися й інший не забрав усю хату собі. Начебто проблема в цьому й полягає — кому дістанеться будинок, коли вони розлучаться... Цей менталітет — мої речі, мій час, піду зі своїми друзями, у мене теж є друг, у мене свої плани. Саме це моє і є те, що прив'язує мене до різних речей. У чернецтві це долається через мізерність: у тебе немає нічого, тобі не дозволено мати абсолютно нічого, навіть десять лір. Як це долається у шлюбі? Через спільну власність. Все, що в нас є вдома, це наше, спільне. Апостол Павло каже, що ми не маємо влади навіть над власним тілом — навіть я сам не належу собі. В одному тексті святого Івана Золотоустого говориться так: «Що ти говориш постійно про моє і твоє, коли моє тіло належить не мені, а тобі і твоє тіло належить не тобі, а мені?». Один належить іншому; немає «мого» та «твого». Митрополит Лімассольський Атанасій (Ніколау)