Це все максимально погана історія, тому, що Україна в міжнародному плані кинута в руки ліберальних еліт. Такі акції з "місяцями гордості" - демонстрація: ми з цими, не з "правим" табором.Проблема в тому, що "правий" табір це усвідомлює і бачить. Сучасна Польща - це, наприклад, "проект" оцього табору, в його власних очах (не знаю, що про це думає саме польське керівництво). Тут складна та комплексна справа: і гроші, і вплив, і симпатії. Ліберальний табір роками окучував українську інтелігенцію та еліти. Союзник з нього поганий - більше риторики, аніж якихось дій та допомоги. Відомо ж, як Байден свідомо затягував із допомогою Україні. Яким чином переорієнтуватися Україні на співробітництво із "міжнародною правицею", і при тому ще й переконати її представників у необхідності допомоги Україні - це важке питання. Чи працює хтось в цьому напрямку? Навіть ерзац-націоналістичної Європи поки не існує. Якщо буде існувати, умовно, завтра - навряд її влаштує така розстановка сил. І навряд вона буде послуговуватися геополітикою як аргументом. В минулому столітті зв'язки Петлюри (на рівні, що деякі журналісти та дипломати казали "це наша людина") із демократичною Францією не дали нічого - потім всі ще й жалілися про армію Галлера. Зв'язки з кайзерівською Німеччиною, тобто представниками "правого" табору, дозволили українцям (заслуга це соціалістів чи Скоропадського - байдуже) вигнати з України більшовиків на певний час - хоч і ціною власних ресурсів.Навіть помірні праві - це завжди набагато кращий союзник, аніж будь-який вияв співробітництва з ліберально-лівим табором. Тому, що зазвичай, як демонструє історія, вони дають багато зброї і війська, коли це справді союзник, а не роздратовані люди, яким дістався небажаний спадок.