Чому так?

👉 Бо завершення - це початок чогось нового. А мозок одразу згадує, скільки це зусиль і відмовляється «це ж скільки знову працювати».

👉 Бо шкода вкладених сил, часу, грошей. І ми продовжуємо добивати, замість завершити.

👉 Бо для психіки завершення схоже на смерть: крапка, після якої нічого. І страшно стрибати в цю прірву.

👉 Бо нам здається, що хтось ще винен, хтось заборгував, а ми не можемо піти без розрахунку.

👉 Бо відчуваємо владу над процесом чи людиною і тримаємось за це. Відчуття влади ой яке манке.

👉 Бо це безпечно й звично «100500 років так живу».

👉 Бо втрачаючи зв’язок, ми ніби втрачаємо й частину себе.

👉 Бо нинішній дискомфорт зрозумілий, а новий ще невідомий. І що ми робимо? Терпимо, тягнемо, живемо в підвішеному стані - якось саме вирішиться. Може й вирішиться, а чи вами? А чи сподобається вам це рішення? Кожне незавершене - це як відкрита вкладка в браузері, тягне пам’ять, енергію, швидкість, а чи буде використовуватись… та хз. І врешті вся система підвисає. Крапки страшні тільки до моменту, коли їх ставиш, саме після крапки починається нове речення.