Був «Лікуд», заснований на ідеях Жаботинського, був «Лікуд» Бегіна — партія з ідеологією, внутрішньо демократична, справжня опора ізраїльського правого табору. Партія, у якій такі люди, як Дан Мерідор, могли посідати чільне місце й відкрито говорити те, що думають. Праві ліберали — вони існували, і їхні погляди були близькі багатьом.Що залишилося від того «Лікуду» сьогодні, пояснювати не потрібно. Тепер це партія, де депутати фотографують свої бюлетені, щоб довести лояльність лідеру. Партія, яка голосує за звільнення ухилянтів від військової служби в обмін на політичну підтримку. Партія, у якій внутрішню конкуренцію давно замінила особиста відданість одній людині.Юлій Едельштейн довго залишався «останнім із могікан» — правим лібералом у «Лікуді», сподіваючись, що настане час, коли партія зможе повернутися на свій колишній шлях.Але біда не лише в тому, що «Лікуд» деградував. Біда в тому, що місце, яке він звільняє, ніяк не може посісти гідна альтернатива. Помірковані праві — найбажаніша й водночас найневловиміша сила в ізраїльській політиці. Опитування стабільно дають їм шість-вісім мандатів. Перед кожними виборами з’являється нова партія, яка претендує саме на представництво цього електорату. І майже щоразу історія закінчується однаково: у вирішальний момент помірковані праві обирають Нетаніягу.Так було з Гідеоном Сааром і його «Новою надією». Так було з Бені Ганцом.З Нафталі Беннетом історія була дещо іншою. Він був символом поміркованих правих — і втратив цей статус після того, як опоненти переконали його виборців, що союз з арабською партією та з Лапідом є зрадою.Проблема поміркованих правих не у відсутності виборців. Проблема в тому, що ці виборці раз за разом опиняються перед одним і тим самим вибором: підтримати коаліцію проти Нетаніягу чи залишитися вірними правому табору. І раз за разом обирають друге. Тому що неприязнь до «лівих» і до арабських партій зрештою виявляється сильнішою за неприязнь до Нетаніягу — запитайте Беннета.Поки це так, правий табір залишатиметься заручником однієї людини. Просто тому, що альтернатива так і не наважилася стати справжньою альтернативою.Підписатися: Леонід Нєвзлін