Сьогодні — 11 років від дня вбивства Бориса Нємцова.Його застрелили біля стін Кремля — у самому центрі країни, якій він намагався повернути відчуття нормальності. Нємцов був одним із небагатьох російських політиків, для кого слова «чесність» і «політика» не суперечили одне одному. Він говорив прямо, не ховався за цинізмом і не робив вигляду, що зло — це просто «особливість системи». Він називав речі своїми іменами.В іншій Росії в нього могло бути політичне майбутнє. І, можливо, у самої Росії — теж. Він міг бути одним із тих, хто допоміг би країні повернути у бік свободи, закону та поваги до людського життя. Але історія пішла інакше.Режим Путіна від самого початку будувався як система особистої влади та безкарності. Кремлівська мафія починала зі знищення окремих людей, неугодних режиму. Таких, як Нємцов.І якщо комусь здавалося, що це точкове насильство, що десь існує межа, — то це було зовсім не так. Межа не з’явилася, її у мафіозної держави не могло й бути.Те, що колись проявлялося у політичних вбивствах, згодом перетворилося на війну та масові вбивства під час російського вторгнення в Україну. Суть режиму не змінилася — змінився масштаб злочинів.Від самого початку це була система, побудована на брехні, страху та мафіозній логіці: сила замість закону, лояльність замість справедливості, насильство замість політики. І коли такі системи вчасно не зупиняють, вони завжди йдуть далі.Підписатися: Леонід Нєвзлін