Вчора прийшла новина, що лідер білоруської опозиції Микола Статкевич вийшов на свободу. Це людина, яка залишилася вірною собі навіть тоді, коли їй запропонували свободу ціною вигнання. Він був єдиним, хто у вересні 2025 року відмовився залишити Білорусь після показової «гуманітарної» угоди, в межах якої Олександр Лукашенко обміняв долі людей, політичних в’язнів, на часткове пом’якшення санкцій і розпорядився депортувати їх із власної країни. Статкевич не прийняв цю логіку торгу.Він розумів, що відмова покинути країну означає повернення до камери, усвідомлював ціну цього рішення — і все одно залишився. Те, що сталося далі, лише підтвердило сутність режиму Лукашенка: повторний арешт, ізоляція, умови, що підривали здоров’я, і зрештою інсульт, який став прямим наслідком багаторічного тиску. Лише після цього Статкевича звільнили, і він зміг опинитися серед рідних людей.Сьогодні йому необхідні реабілітація, медична допомога, відновлення. Влада, можливо, навіть розраховує на вдячність за «помилування». Але це лицемірство тирана. Немає й не може бути вдячності тому, хто відправляє своїх опонентів до в’язниці, створює умови, за яких людина опиняється на межі смерті.Вчинок Миколи Статкевича ще раз нагадує всім, що навіть у найжорсткішій системі залишається місце для особистого вибору — і що цей вибір здатен продемонструвати справжнє обличчя влади краще за будь-які декларації.Підписатися: Леонід Нєвзлін