У кожного хто живе в Україні є ось це «сьогодні була найжахливіша ніч». Сьогодні була така в нас Кілька прильотів - у двір, сусідній дім, в приватний будинок (його більш немає). У сусідів немає вікон. А в хаті повно шрапнелі.В нас дивом все ніби ціле. В той час коли треба молитися та переосмислювати життя, я сиджу у чатіках з близькими. В момент прильоту пишу своїм - прильот у сусідній дім, зовсім поряд. А у відповідь «зараз усі дома сусідні» Так і є. Думаю про наших вуличних собак. Дивилася на все це ніби їх очима. І подумала що може тому собаки не говорять мовою людей.Бачила вранці дівчинку с татом.Погляд в якому все: страх, біль, відчай, безпорадність. Вона стискала татову руку але мабуть вже й вона знає - тато тут безсилий. Пішла гуляти з Хьюг бо в нього від страху - потреба скинути баласт. Все палає, димить, Хьюго робить кучку, я достаю пакетик і прибираю 💩. Думаю собі - що ми там так довго у нашій екзистенційній школі вивчали абсурд коли ось він - летять ракети а я з пакетиком з 💩. Бузок квітне так красиво, налякані птахи співають як можуть, жіночки метуть вулицю, я з переляку купую цілий кілограм полуниці. Вдома немає світла, води та газу. Скільки не гуляли наших вуличних собак не зустріли. Але сподіваюся вони десь переховуються. В фото буде одна з наших вуличних - така собі Груня цариця всіх собак. Ну і далі все ясно.