Олександра Азархіна, керівниця напряму розвитку оборонних індустрій Ради економічної безпеки України, ексзаступниця міністра інфраструктури, а віднедавна і доброволець «Легіону Оболонь» зробила допис для сайту NV Почитайте - в ньому про команду «Ловчі» групи ППО «Легіону Оболонь»⤵️Хоча би пару разів на місяць це не росіяни полюють на нас у цій скаженій «русской рулетке». А ми на нихНіхто у світі всерйоз не очікував падіння Російської імперії в 1917 році та розпаду Радянського Союзу в 1991-му. Та українці як ніхто інший знають, що і Росія як імперія теж впаде. Ми зі стриманим оптимізмом дивимося на кризу російського ринку нерухомості, заборону Telegram та YouTube, затримки у виплатах військовим РФ.Але краще за інших ми також знаємо, що немає на планеті жодного «старшого», який допоможе нам відновити справедливість у війні з Росією.Цієї зими ми пройшли випробування вогнем, водою та каналізаційними трубами. На пʼятий рік війни Росія влаштувала нам давно очікуваний холодомор — безупинно атакуючи не тільки енергетичну, але і теплову генерацію; добилася відсутності тепла у тисячах будинків Києва та Харкова. Менш гучні, але не менш складні ситуації фіксуються у Сумській, Чернігівській та Дніпропетровській областях.Світовий банк не встигає підраховувати обʼєми втрат та потреби для відновлення інфраструктури міст. Всупереч втомі, українці всю зиму змагалися у винахідливості для виживання у замерзлих квартирах, у будинках зі знищеними трубами, без води.Латаючи рани, ми вже знаємо, що цієї зими ми перемогли. Ультимативною зброєю російського диктатора Володимира Путіна проти українців стала не «ядерка», а холод, та його спроба заморозити нас не спрацювала. Міф зруйновано.Ми знайшли внутрішні сили зламати прокляття чатів ОСББ (не всюди, але перемога не одномоментна), ми влаштовуємо рейви на Троєщині та накупили зарядних станцій потужністю з цілий енергоблок атомної електростанції. Наші улюблені меми про те, що наш план — дожити до кінця тижня, а стратегічне бачення — дожити до літа.Але просто вижити — недостатньо для перемоги.Недавно я мала розмову з Любою Шипович, лідеркою благодійного фонду, що навчає військових — Дігнітас. Люба якраз просунула зміни у законодавство, які дали можливість Добровольчим формуванням територіальних громад (ДФТГ) долучатися до роботи з дронами-перехоплювачами, які полюють на російські шахеди.Ми поїхали на нічне полювання — інструктори фонду завершували тренування військової частини, яка працює на одному з найефективніших перехоплювачів, що є на ринку. З ними були і представники однієї з київських ДФТГ — «Легіон Оболонь».З легкої подачі Люби за пару тижнів я сама підписала контракт — і стала добровольцем, з правом носіння та застосування автоматичної зброї та дуже мʼяким зобовʼязанням: щонайменше 72 години на місяць віддавати на потреби ДФТГ.На початку повномасштабного вторгнення мільйони українців готові були стати на захист України, але сама структура ЗСУ не здатна була прийняти всіх. Цей формат став справжнім порятунком. З часом деякі формування переросли у справжні «приватні армії», які активно спонсорувалися бізнесом. Навіть одна з найвідоміших бригад (а нині корпус) Хартія починалася як ДФТГ. Держава вчасно вирішила перетворити найбільші з добровольчих формувань на частини Сил оборони — ЗСУ, Нацгвардії, Тероборони.Але не всі. Частина з них вижили і зайняли особливу нішу, яка у військовому сенсі підпорядковується Теробороні та обʼєднує добровольців. Бути в ДФТГ — не звільняє від військового обовʼязку, бути в ДФТГ — не значить мобілізуватися, бути в ДФТГ — це залишатися цивільним, але бути легально спроможним виконувати завдання.Це може стати українською версією нордичного концепту «тотал дефенс». Бо зараз фактично в країні співіснують дві реальності — тих, хто воює, і тих хто, ні. Днями я знову була на полюванні.